А на вулиці мовчки гуляє життя
...а на вулиці тихо гуляє смерть — ходить нишком, живе за спиною. Відбирає мій сон і знайомих людей, легким дотиком тягне з собою. Ніби хоче мені передати цей дар, аби я не боялась зникати. Мить стікає, несеться Земля. Скоро час і мені помирати. Завтра знову побачу могили та сни, навіть знявши діоптрії — смерть не зникає. Мені боляче, знаєш? Я мушу іти, хоч іти кудись навіть не маю, не знаю. ...а на вулиці мовчки гуляє життя — ходить швидко та вічно кудись тікає. Уникає мене, як і сотень людей, хоча знає, що цим і вбиває.
2022-11-06 00:15:07
19
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Йва Миролюб
Шкода, що зараз багато людей знають, що таке смерть... Нікому не хочеться розлучатися із близькою людиною, але нас та наші почуття ніхто не запитуватиме. Прекрасний вірш про те, що для українців, на жаль, є буденністю💔
Відповісти
2022-11-06 12:24:16
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12220
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1707