14.07 (Подивися на мертву "Лізу") | Озвучено
Десь у глотці застрягли сльози, а думки розриває грім. Поміж ребрами криком волає — «Чотирнадцять. Крапка. Нуль сім» Подивися на мертву Лізу. Вона навіть не знала життя. Вона світу не бачила, друзів, коли в місто прийшла війна. Їй було лиш три роки, чуєш? Що зробити вона могла, Коли ледь шкутильгаючи вранці, у коляску свою лягла? Що завдали б її малі руки твоїй проклятій небом землі? Ліза просто хотіла жити, танцювати у платті всі дні. Покружляти у полі лаванди, і відчути себе так як всі. Тільки мрії украла дата «Чотирнадцять. Крапка. Нуль сім. » Подивися на мертву Лізу. Її мати тепер без жаги. Може виживе, може вже зникла, поки я все пишу думки. Поки ти п'єш з горлянки каву, доїдаєш солодкий десерт. По моєму місту гуляє, кровожерлива тиха смерть. Продирається криком з уламків і в лікарнях вбиває за мить. Подивись на криваву коляску, на лікарню, котра горить. На домівки без вікон, без рами, подивися на дим серед стін. Ось, що я називаю болем — «Чотирнадцять. Крапка. Нуль сім». Подивися на мертву Лізу. Нащо очі свої ти закрив? Таких «Ліз» за сьогодні ще двоє, двадцять душ, які хтось погубив. Ні за що, ні про що, просто неба — три ракети і сотні ран. Розкажи мені, що ти знаєш, про біль тих, хто сьогодні був там? Що ти знаєш про всі ці тривоги і про кров не свою на руках? Що ти знаєш про крики між ребер і звіриний панічний страх, Коли дзвониш усім знайомим, коли знаєш що бути там міг. І усе життя зводиться в числа — «Чотирнадцять. Крапка. Нуль сім». Подивися на мертву Лізу. Подивися на неї, як я. На окрему дитину, історію, на людину, що мала ім'я. На того, хто літає у небі, поміж хмар та ворожих ракет, Які знову пронизують тіло, крізь примарний бронежелет Із молитв та віршів про майбутнє. Про майбутнє без чортових куль. Мені боляче, знаєш? Так боляче...Я не хочу, щоб хтось це забув. Я не хочу, щоб в пам'яті зникли всі ці люди, а з ними той дім. Моя Вінниця запам'ятає — «Чотирнадцять. Крапка. Нуль сім». Посилання на озвучку: https://www.instagram.com/tv/CgAWJ0ZgOqb/?igshid=YmMyMTA2M2Y= Наживо: https://www.instagram.com/reel/Cl1C7yKAX2l/?igshid=ZmRlMzRkMDU=
2022-12-07 16:28:24
10
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Микола Мотрюк
Кляті мерзотники..!!!!!!🤬😡
Відповісти
2022-12-07 17:01:39
Подобається
Юлія Богута
@Микола Мотрюк ненавиджу ракети
Відповісти
2022-12-07 17:05:21
1
Софія Вітрицька
Чуттєва лірика! Ненавиджу рашистів!!!
Відповісти
2022-12-08 23:52:23
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4661
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208