Душа не боїться втрат
Юлія Богута
Моя душа більше не плаче, і більше не хоче сліз.  Тримає духовний захист, тримає уламки гільз.  Шукає між ребрами пам'ять, десь там, де ти був лише сном.  Старається швидко зловити той стомлений чорний тромб.  Відбиток старих емоцій, котрі відчувала в той час.  Кохання буває різним. Шкода, що цей світ не для нас.  Шкода, що я більше не плачу. Так смішно, але це життя.  Воно розриває душу, знов спалює всі почуття.  А потім лиш пише відмітку, що ти відторгаєш себе ж.  Моя величезна удача, немає в хворобах меж.  Один на мільйон? Так багато. Мій шанс був один на мільярд.  Моя душа більше не плаче, бо вже не боїться втрат.
2022-12-19 10:13:36
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Тигриця
Вау!
Відповісти
2023-01-05 10:55:00
Подобається
Інші вірші поета
Це все не дарма (Song) Я не хочу жити в підручнику (Audio) Німий диван Без тебе
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12356
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4827