Божевільна
Віриш? Я божевільна. Настільки, що навіть не страшно, Дивитись на світ через призму всіх мною ж написаних книг.  Не страшно їх всі проживати і навіть вмирати не лячно, Бо мертві герої вже мертві. Ніяких тобі інтриг. Ніяких тобі епілогів, постфактум історій, приміток, Зухвалих ділогій, воскреслих, чи навіть дурних ходів.  У світі усе так...не чесно? Багато дурниць та міток, Жахливих діагнозів, шансів, які тобі хтось вручив. І що з цим робити — не ясно. Куди себе діти, втиснути? Життя наче фанфік по книгам, які написала рука.  Ненавиджу фанфіки, чуєш? Я хочу сьогодні заснути, І завтра не знати нічого. Не знати уже нічорта. Якщо я і є мала Хана, то най новий рік наступить.  Сьогодні, до ночі наступить. Я надто втомилась, ти знав? Повір мені, я божевільна. Настільки, що хтось осудить. Осудить за те, чого кожен, для себе не обирав. 
2023-02-07 17:19:52
14
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3289
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11488