По місту зникає світло | Audio
Юлія Богута
...я...осліпла. Не бачу світла. Не бачу сутінок, що поміж вік, Мовчки спускаються, з краплями граються, щоб знов скотитись на чортовий сніг, Та розірватись снарядом між ніг. Я осліпла. Не бачу світла. Хтось відбирає його у мене. Звуками, герцами, і поміж вени, знову словами криком сирени. Віриш? Я все ще частина системи, тої, що хтось ненароком створив, А потім взяв і усе розтрощив, взяв і як скло об підлогу розбив, Краще б цей бовдур хоч щось зробив, щоб повернути назад той час, Де люди знали життя без прикрас і не боялись кидати між фраз, Сотні бажань у яких хоч був шанс. Зараз же й шансу у них немає. Чуєш, над містом сирена волає, світло людина рукою вмикає, Доки життя поміж пальців стікає. Чуєш це? Так вона ніччю вмирає. Тихо. Як я, що сьогодні осліпла. Бачиш? По місту зникає світло. Бачиш? По місту зникає життя. YouTube: https://youtu.be/jo74OGOvq2M
2023-01-06 12:45:43
9
0
Інші вірші поета
Можливо я тільки крик Діалог від руки Беззахисність Безжалісне сонце
Інші поети
step
@step
B I
@boredintrovert
ريي ")
@Ree_e4
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1336