По місту зникає світло | Audio
Юлія Богута
...я...осліпла. Не бачу світла. Не бачу сутінок, що поміж вік, Мовчки спускаються, з краплями граються, щоб знов скотитись на чортовий сніг, Та розірватись снарядом між ніг. Я осліпла. Не бачу світла. Хтось відбирає його у мене. Звуками, герцами, і поміж вени, знову словами криком сирени. Віриш? Я все ще частина системи, тої, що хтось ненароком створив, А потім взяв і усе розтрощив, взяв і як скло об підлогу розбив, Краще б цей бовдур хоч щось зробив, щоб повернути назад той час, Де люди знали життя без прикрас і не боялись кидати між фраз, Сотні бажань у яких хоч був шанс. Зараз же й шансу у них немає. Чуєш, над містом сирена волає, світло людина рукою вмикає, Доки життя поміж пальців стікає. Чуєш це? Так вона ніччю вмирає. Тихо. Як я, що сьогодні осліпла. Бачиш? По місту зникає світло. Бачиш? По місту зникає життя. YouTube: https://youtu.be/jo74OGOvq2M
2023-01-06 12:45:43
9
0
Інші вірші поета
Я не хочу жити в підручнику (Audio) Без тебе Broken stars | Song | & Domina Mortem Мій бог має дивне ім'я
Інші поети
your_name
@your_name
kply
@kply
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
1642
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11387