Бело, не плач
Юлія Богута
Бело, не плач. За спиною горять ліси,  Вибухають будівлі і хтось безупинно стріляє.  Але поруч з тобою знайомі тобі голоси, Заспокойся, маленька. Вони тебе серцем кохають.  Бело, не плач. За спиною димлять поля, Розриваються гучно ракети і краю цьому немає.  Але десь за кермом твій дідусь просить всіх ягнолят,  Щоб вони від залізних обіймів тебе врятували.  Бело, не плач. За спиною стікає весна, Розповзається тиша і ніч колискову співає.  Але скоро світанок торкнеться скляного вікна.  Подивись но, твій дід на руках тебе міцно тримає. 
2022-12-12 21:44:30
10
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Микола Мотрюк
Дідусь-супергерой...
Відповісти
2022-12-12 21:57:32
Подобається
Інші вірші поета
Справжнє кохання Беззахисність Чому ти сьогодні мовчиш? Безжалісне сонце
Інші поети
D. K.V.
@d_kv
Clarissa Fairchild
@clarissa_fray
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4726
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1615