За мить розпочнеться війна

Юлія Богута

За мить розпочнеться війна, розтануть останні сніги. Вода перетвориться в кров, що ллється з чиєїсь руки. А вчора тримала вона, за пальці своїх дітей. Якби ж тоді знала вона, що завтра уже не прийде. Хтось стріляє поміж груди, Кулями несе біду. Марить смертю і сльозами. Я ж — ненавиджу війну. За мить розпочнеться війна, закінчиться віра в любов. Краса не врятує цей світ, цей світ не врятує ніщо. А десь проростає трава між гільзами, що не знайшли. Якби ж тоді знали вони, за що помираємо ми. Хтось стріляє поміж груди, Кулями несе біду. Марить смертю і сльозами. Я ж — ненавиджу війну.

2022-02-23 19:29:17

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Юлія Богута

@О Т Вот бы.

Відповісти

2022-02-23 19:45:52

Інші вірші поета

Невиліковна У Джени закінчився час А на вулиці мовчки гуляє життя Давай не будем про війну?

Інші поети

Tatiya

@Tatiya

Аня

@Ann_000

virvechka

@virvechka

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3918

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11546