Межі божевілля
Maksym
Пірнає сонце знову за межу Дивлюся я з захопленням на зорі Щоразу як у перше збережу У пам'яті своїй — думки прозорі Дуальність, що існує в небесах Водночас і прекрасна і жахлива Та пестячи лиш тільки свій романс Вдаєш, що думка інших — хвороблива Усі хто заглядає в небокрай Крізь телескоп або на моніторі Картину бачать різну, пам'ятай: "Безмежний світ — крізь окуляри долі" Тягуча пелена танцює на твоїх очах Й розтанути не може без зусилля Та ті хто із застоєм б'ються на ножах Залишать власні межі божевілля.
2022-09-27 20:14:22
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Veil
Проникливі у вас вірші, в душі щось відгукнулося
Відповісти
2022-09-30 22:43:18
Подобається
Maksym
Дякую, приємно)
Відповісти
2022-10-01 01:28:56
Подобається
Інші вірші поета
Забуття Життя...
Інші поети
Siriin
@Siriin
Katharina Sydoruk
@katrusya_sidoruk
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2605
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4809