Межі божевілля

Maksym

Пірнає сонце знову за межу Дивлюся я з захопленням на зорі Щоразу як у перше збережу У пам'яті своїй — думки прозорі Дуальність, що існує в небесах Водночас і прекрасна і жахлива Та пестячи лиш тільки свій романс Вдаєш, що думка інших — хвороблива Усі хто заглядає в небокрай Крізь телескоп або на моніторі Картину бачать різну, пам'ятай: "Безмежний світ — крізь окуляри долі" Тягуча пелена танцює на твоїх очах Й розтанути не може без зусилля Та ті хто із застоєм б'ються на ножах Залишать власні межі божевілля.

2022-09-27 20:14:22

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Veil

Проникливі у вас вірші, в душі щось відгукнулося

Відповісти

2022-09-30 22:43:18

Подобається

Maksym

Дякую, приємно)

Відповісти

2022-10-01 01:28:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

2108

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12561