Все, що нас вбиває

Щоденник меланхоліка

Так важко часом встати і поглянути на правду, А вона часом вбиває наші щирі сподівання. Світ ще дихає, хоч не на повні груди, небо мерехтить зірками, А ми йдемо далі із розбитими серцями. Мертве місто, мертве місто. Тут так тихо і так тісно.... Втрачені години нам загрожують щоднини. А ми б'ємось із собою кожну ніч і кожен день Проте питання все ж у тому, хто покладе цьому кінець. Цей світ - будинок із примарами Хоча примари тут ми Живемо, йдемо, стаючи химерами. Цей світ давно не дім І я, і ви вже тут як гості, Біжимо вперед, позаду залишаючи лиш простір. Часом так важко прийняти той факт, що все вмирає І вогонь в душі згасає, ми програли, все зникає. І так хочеться моментами відчути, що ще є надія, Але часом здається, що це лиш наступна мрія.... Так важко часом встати і поглянути на правду, А вона часом вбиває наші щирі сподівання. Світ ще дихає, хоч не на повні груди, небо мерехтить зірками, А ми йдемо далі із розбитими серцями.

2021-03-02 08:53:46

1

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4617

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168