МИ ІСНУЄМО
ніхто і ніколи
життя - це танець на краю прірви де кожен крок може бути останнім а може стати початком нового танцю ми всі - самогубці в відстрочці щодня вибираємо: жити чи ні газ у духовці чи ранкова кава знайомий з сімнадцятого поверху стрибнув у вічність а ми сміємося, бо це краще, ніж плакати і знову відкладаємо свій останній день доки є дешеве вино і новини з абсурдними заголовками доки є люди, готові стрибнути у воду за незнайомцем ми продовжуємо дихати, хоч і через силу повії з мертвими очима і музиканти з глухими вухами всі ми - акробати на канаті життя але іноді досить одного погляду, одного слова щоб знову захотіти побачити, як сходить сонце як пахне кава у недільний ранок ми живемо від одного "майже" до іншого від одного "ледве не" до наступного це і є наше велике "завжди" японська музика з радіо спотіфаю несподівані дзвінки старих інтрижок все це - нитки, що тримають нас у цьому світі ми пишемо про смерть, щоб залишитися живими ми п'ємо, щоб згадати, як це - відчувати ми падаємо, щоб знову встати і навіть якщо "я не вірю в бога" грає без упину ми знаходимо сили дожити до суботнього шабату бо життя - це звичка, від якої важко відмовитися кожен раз, коли на небі з'являється нова зірка вона нагадує нам що наші мрії можуть збутися тож ми продовжуємо свій танець на краю прірви, на межі свідомості між життям і смертю, між відчаєм і надією бо поки ми можемо сміятися над абсурдом буття поки можемо плакати над красою світанку ми існуємо. і це вже щось...
2024-08-28 01:01:12
1
0
Інші вірші поета
ТЕСТАМЕНТ ОАЗА ДУШІ ДО ЦЕРКВИ! ХРОНІКИ СУДНОГО ДНЯ
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2753
Недоречне (UA)
Ай
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1836