МИ ІСНУЄМО

ніхто і ніколи

життя - це танець на краю прірви де кожен крок може бути останнім а може стати початком нового танцю ми всі - самогубці в відстрочці щодня вибираємо: жити чи ні газ у духовці чи ранкова кава знайомий з сімнадцятого поверху стрибнув у вічність а ми сміємося, бо це краще, ніж плакати і знову відкладаємо свій останній день доки є дешеве вино і новини з абсурдними заголовками доки є люди, готові стрибнути у воду за незнайомцем ми продовжуємо дихати, хоч і через силу повії з мертвими очима і музиканти з глухими вухами всі ми - акробати на канаті життя але іноді досить одного погляду, одного слова щоб знову захотіти побачити, як сходить сонце як пахне кава у недільний ранок ми живемо від одного "майже" до іншого від одного "ледве не" до наступного це і є наше велике "завжди" японська музика з радіо спотіфаю несподівані дзвінки старих інтрижок все це - нитки, що тримають нас у цьому світі ми пишемо про смерть, щоб залишитися живими ми п'ємо, щоб згадати, як це - відчувати ми падаємо, щоб знову встати і навіть якщо "я не вірю в бога" грає без упину ми знаходимо сили дожити до суботнього шабату бо життя - це звичка, від якої важко відмовитися кожен раз, коли на небі з'являється нова зірка вона нагадує нам що наші мрії можуть збутися тож ми продовжуємо свій танець на краю прірви, на межі свідомості між життям і смертю, між відчаєм і надією бо поки ми можемо сміятися над абсурдом буття поки можемо плакати над красою світанку ми існуємо. і це вже щось...

2024-08-28 01:01:12

1

0

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3075

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11235