Вірші
КОЛО БОЛЮ
у кожнім серці причаївся звір,
готовий вирватись в слушну годину.
ми носимо святий і чистий вид,
а в думках ріжемо чиюсь дитину.
бачив як невинність помира
в очах дитини, що катує кішку.
і розумів - народжується мла,
що поглинає душі крок за щіпку.
хотілось крові, помсти і вогню,
зірвати шкіру з клятого малого.
але тоді я сам себе зміню́
на монстра, що не знає вже живого.
ми всі - раби захованих бажань,
де світло бореться із темним змістом.
і скільки б не було святих зізнань,
звір просить крові з тихим свистом.
бо що є зло? лиш відповідь на біль,
що множиться в безодні поколінь.
і кожен кат був жертвою доволі,
а жертва мріє стати катом долі.
0
0
48
#%#**(////!ХРУСКІТ!////)** %#%
!хрускіт! (руки не руки)
_кишки крізь пальці_ як пісок
як жовтий гнійний день що зжер сам себе
як (хто? хто ти?) _хто? хто?_
???
звук. звук. звук. \**клац**//
(дірка в голові не дірка) не голова не дірка
тільки кров як_дзеркало_ що не відображає нічого
(не-нічого-не!)
::::руки::::
::::руки:::: ???
::::руки::::
[розірватися] [розтектися] [стати багном під нігтями]
[перетворитися на цифри] [всратися світлом]
(пам’ятаєш запах металу? ні?)
(_ні._)
і ось--
і ось-- ???
і ось--
**пальцісти-скаютькурок**
0
0
48
НЕКРОПОЕЗІЯ
р о з т и н а ю
власне
обличчя
знаходжу
там
годинники
що
пожирають
дітей
к р о в
бризкає
догори
перетворюється
на
чорних
метеликів
з лезами
замість
крил
в и р и в а ю
з
грудей
серце
воно
кричить
мовою
мертвих
немовлят
з о ч н и ц ь
виповзають
змії
зіткані
з
людських
нервів
к і с т к и
танцюють
вальс
розсипаючись
на
порошок
страждань
м ' я с о
гниє
навиворіт
показуючи
всесвіт
зроблений
з
розірваних
артерій
ч а с
захлинається
власними
нутрощами
і
народжує
нових
богів
з
гнилих
ран
я з и к
розпадається
на
тисячі
маленьких
лез
що
співають
гімн
болю
м о з о к
витікає
крізь
вуха
перетворюючись
на
зграї
божевільних
птахів
з
людськими
обличчями
з у б и
проростають
крізь
шкіру
формуючи
корону
з
кісток
для
мертвого
короля
порожнечі
0
0
50
САН-ЖУНІПЕРО
в полоні вічних дискотек
кружляють душі без вагань,
де час - не більше ніж міраж,
а смерть - лиш спогад нарікань.
тут можна вибрати життя,
немов одежу з магазину.
але чи варте забуття
ціну прощання за хвилину?
0
0
51
ПІСЛЯ СВІТЛА
небесний купол тріснув, наче скло,
і сиплеться додолу чорним градом.
останнє світло в попелі щезло,
лишивши світ з його смертельним ядом.
закам'яніле сонце в петлі
радіаційних хмар гасне тихо.
застигли тіні мертві на землі,
немов печатка атомного лиха.
холодний промінь ріже далину,
пронизує повітря крижаною кров'ю.
природа одягла свою труну,
окутавшись могильною імлою.
годинник б'є останні кроки дня,
а морок в'ється чорною рікою.
тоне світ у вирі забуття,
і тиша стала богом над пітьмою.
0
0
48
МАКУЛАТУРА
в салоні дешевого таксі
мене хитає, наче човен.
життя розсипалось усе,
а я поезією повен.
"гей, слухай, друже-таксарю,
я розкажу тобі про вічне!"
я п'яний, та не від вина,
а від слів, що душу б'ють трагічно.
редактор вкотре відхилив
мої "занадто чесні" вірші.
"немає ринку", - говорив,
"пиши про квіти, і казки".
а я не можу про квітки,
коли навколо світ говняний.
пишу про біль, людські гріхи,
про секс і розпач нездоланний.
в кишені збірка - макулатура,
як каже критик той сучасний.
вклав бабки, витратив натуру,
а вийшов хер - такий прекрасний.
"візьми за проїзд мої вірші,
бо грошей, друже, вже нема.
можливо, ти збагнеш найперший,
що в них - не просто суєта гірка".
він взяв. дивлюсь - в очах щось схоже
на відблиск втрачених надій.
можливо, він також не може
забути юних мрій прибій.
вийшов в ніч. хитаюсь п'яно,
але душа така легка.
бо десь в таксі мої страждання
знайшли нарешті читача.
1
0
32
БАНАН В ЗЕМЛІ
в саду сусідському банан
раптово виріс, наче план,
"це все моє!" - кричить сусід,
"бо тут колись мій прадід їв!"
як банан росте в землі,
де споконвіку буряки?
сусіду зовсім не біда -
"історія у нас одна!"
і рветься він через паркан,
щоб "захистити" свій банан,
хоч той банан - лиш привід був,
щоб вкрасти все, що він збагнув.
"несу вам мир!" - волає він,
ламаючи дерева й тин,
а сам будує "пальмовий світ"
з могил, руїн і чорних бід.
та господар городу знав:
банан тут зроду не зростав,
і став на захист він землі,
де пращурів святі скарби.
і хоч сусід кричить "ура!",
його чекає скора мзда:
за кожен постріл, кожен крок
заплатить він сповна урок.
0
0
30
ГНИЛИЙ БУРГЕР
дивна квартира на п'ятому поверсі
стояла порожня півроку в пітьмі,
сусіди казали - там духи померлих,
але то лиш чутки у вечірній імлі.
ріелтор божився - квартира чудова,
ціна - просто казка, як в щедрім раю,
Софійка купила, зраділа обнова,
і речі внесла у кімнату свою.
все було спочатку немов би нормально:
робота, навчання, звичайне життя,
допоки не стали предмети реально
мінятися місцем під час забуття.
то чашка на підлозі, то книжка відкрита,
то светр лежить, хоч висів на гачку,
а потім почула вона оксамитом
чиїсь кроки в темряві, наче в танку.
сусідка-бабуся нашептала тихо
повідала правду похмурої лжі:
"тут жив програміст, він творив своє лихо,
замкнувшись від світу в щоденній межі.
замовляв лиш їжу, не бачив нікого,
працював без упину і день, і всю ніч,
а потім пропав, ніби вітер з порога,
і місяців десять минуло у мить..."
Софійка шукала у кожному русі
знаки і натяки на давній секрет,
аж поки не глянула якось під люстру,
де шафа стояла в кутку без прикмет.
а там, за коробками старого мотлоху,
в куточку найдальшім, де пил і пітьма,
лежав бургер давній, покритий мохом -
останнє замовлення того життя.
і поряд записка: "дедлайн - моя доля,
не встиг я поїсти, час вийшов давно.
робота важніша... а може, то воля
спинити цей цикл, що крутиться дно?"
відтоді квартира затихла, змирилась,
предмети вже більше не грались самі,
лиш іноді в стінах луна доносила
стук пальців по клавішах десь у пітьмі.
0
0
33
ДИХАЙ ГЛИБШЕ
дихай глибше
це повітря: коктейль
диму, поту і гнилого хліба
місто - утроба руїн
кожен вдих тут
остання боротьба
сірі стіни, обшарпані мрії
простір звужується
мов петля на шиї
твої легені - архів страждань
щоденник надій
що згоріли дотла
вулиця стискається, мов кулак
серце б'ється
в ритмі розбитих вікон
дихай. дихай глибше
крізь шар бруду
крізь німий опір
твоє дихання
остання революція
в місті мовчазних могил
0
0
42
ДО ЦЕРКВИ!
троє дітей і пляшка вина
дешевого, тьмяного, наче їх доля сумна.
"давайте до церкви!" - сміється одна,
і ніч поглинає їх, чорна й страшна.
старі мури церкви, холодний граніт,
ікони похмурі, давно втрачений світ.
сміються вони, наливають вино,
не знаючи: це - їх останнє кіно.
чорні плащі виринають з пітьми,
хлопця хапають брудні пазурі.
хрест піднімають - гострий, мов спис,
в серце встромляють - кривавий прис.
кров розлилась, наче озерце багряне,
тіло в куточку, ще тепле, ще п'яне.
дівчата... їх крики ламали всю ніч,
але бог відвернувся, не чув їх спіч.
ранок. дві сиві на сходах лежать,
очі порожні в нікуди летять.
одна не дожила до перших снігів -
міст став могилою юних років.
друга ж - ходяча печаль в плоті,
більше не скаже ні слова ніколи.
тільки ікони все ще там сміються,
чекаючи інших, що з ночі вернуться.
0
0
42
БЕЗ КРИЛ
чергова
убита хата
стіни
дихають втомою
сидиш на дивані
ангел без крил
цигарка в руках
твої слова
різкий алкоголь
обпікають горло
та
залишають
солодкий присмак
сміюся, ніби мені байдуже
але ти знаєш, що це неправда
стол
порожні келихи
підлога
наші речі
кажеш:
"не закохуйся,
я - лише ніч,
я - лише тінь".
знімаю з тебе одяг
ніби стираю твій біль
шукаємо спокою
в тісному ліжку
але там лише гул тиші
і запах чужого минулого
твої пальці
ковзають
по моїй спині,
ніби
пишуть
прощальні листи
знаю, ранок нас зітре
залишаться тільки дірки
у спогадах
шрами на стінах цієї хати
ти підеш
як завжди
не залишивши навіть імені
а я
залишуся тут
серед
диму
слів
тиші
очікуючи
на наступного ангела
який
знову прийде
щоб забрати ніч
0
0
36
+37.404
порожнеча
беззвучно
розтікається
клацання клавіш
єдиний діалог
з німими стінами
механізми дихають
симулякри
замість серця
фабрики слів
перетворюють
мовчання на
сірий конвеєр
self.exist == False
# синтаксична помилка життя
кава стигне
на столі самотності
термометр порожнечі
+37.404 екзистенції
0
0
27
ШЕПІТ ГЛИБИНИ
ріка стікала мовчанням ночі
змиваючи рештки людських бажань
ти чуєш? у глибині їх очі
шепочуть правду без каяття
тут тоне час, тут ламає крила
тут голоси виривають світ
кожна хвиля - це смерть, що вкрила
останній крик, що вже не болить
хтось плакав на прощання, хтось сміявся з розлуки
хтось кидав каміння в безмежну гладь
і вода, мов дзеркало, ховала їх руки
що намагались небо обіймать
тут, і діти, і втомлені душі
і ті, хто стрибав сам, без страху й слів
їх шепіт живе у холодній калюжі
як згадка про тих, хто так і не встиг
ти торкнешся - вода затремтить від дотику
зірветься шепітом, мов лезо на склі
і голоси, що втонули у мороці
стануть частиною твоєї пітьми
ти йдеш від ріки, але вухо тривожить
їх вічна пісня - безмежний хор
бо кожен із нас, хоч і мовчки живе
рано чи пізно стане частиною цих розмов
0
0
35
ДИХАЛА КРОВ'Ю
ти дихала кров'ю, як квіти весною
а я розривав тишу ножем
моє серце, мов куля, кружляло з тобою
щоб впасти в обійми твоїх проблем
твоє горло немов струни, що ріжуть на дотик
пісня тремтить у порожніх очах
ти плакала сонцем, а я безтурботний
малював нас вбивством у вічних снах
леза ковзали, як дощ по бетоні
торкалися правди у плоті й кістках
ми пили кохання, згоріле у слові
і смерть танцювала між нами у свічках
ти кричала у тишу, мов ангел без віри
я цілував смерть, як найкращого друга
ми впали у безвість, оголені й щирі
і кров наша злилась в єдину картину
0
0
40
НАТЮРМОРТ
Маруся в саду гуляла,
щось шукала, щось чекала.
а Дмитро, той хитрий чорт,
за кущем творив "натюрморт".
пензель в пальцях він тримав,
рухами сміливо грав.
то водив повільно й ніжно,
то руками швидше-швидше.
грушу гладив, сливу м'яв,
сік уявний проливав.
лінії вели до пекла -
пристрасть вже його запекла.
Маруся трохи підгледіла,
сцена їй сподобатись зуміла.
«ой, Дмитрику, що за рухи,
що за пензель в тебе, друже?
може, ти не сливу гладив,
а про щось інше мріяв радо?
краще б ти мене торкався,
рухав, пестив, не ховався!»
Дмитро збентежився до краю,
та пензель знову не спиняє.
«ой, Маруся, не глузуй,
краще фарби подаруй!»
і от разом, вдвох, під вечір,
жар, дихання, пензель пада з рук.
він - малює, як уміє,
а вона лиш стогне:
«Мрія!»
0
1
44
МЕРТВЕ МОРЕ
на дні морському, де колись були глибини
тепер гуляє вітер між піщин-руїни
а в небі сонце, мов розбите око Бога
дивиться на нас, та вже нема нікого
пливуть по піску кораблі іржаві
немов потонули в пустельній заграві
де риба колись танцювала у хвилях
тепер тільки змії у мертвих могилах
ой, пливе човен, та не по воді
по жовтому морю, в великій біді
а в тому човні старий мореплавець
шукає дорогу до палацу небес
гей, море-море, де твоя вода?
чи випив Господь, чи прийшла біда?
чи може то ми прогнівили долю
і висохло все по божому болю?
на дні лежать черепи китові
немов монументи у мертвій траві
а поряд уламки від божого трону
розкидані всюди, як зерна прокльону
літають над пусткою чорні круки
співають пісні про останні віки
про те, як творіння забуло Творця
і як загубилась небесна вівця
гуляють пустелею душі забуті
у піску по коліна навіки роззуті
шукають дорогу до райського саду
та знаходять тільки порожню розраду
і може правда в тім, що ми самі той пісок
розсипаний давно, із божих кісток
а час - лише міраж в пустелі буття
де кожна мить - це смерть, а кожна смерть - життя
1
0
63
ЛИШАЮЧИ ДІРИ
люди приходять в життя
без щасливого кінця
проходять крізь інших
як кулі
як зламані цвяхи
лишаючи діри
хтось витрачає роки
намагаючись склеїти
розбиті чашки
доки не зрозуміє:
дещо має
залишатись
розбитим
одні вчать любити
інші - ненавидіти
а деякі просто
вчать не бути
наївним
коли вони йдуть
лишаються
шрами
мудрість
і порожня склянка
це нормально
інакше не буває
0
0
64
СВОБОДА І ДНО
всі кричать що треба жити правильно
а може правильно це жити як захочу
дим сигарети підіймається в небо
як символ свободи від наших думок
ви хочете щоб я жив довше
але нащо жити як мертвий
краще прожити менше але вільним
ніж довго у клітці здорового глузду
вино розкриває істину давню
що щастя не в тому щоб жити як всі
а в тому щоб чути власне серцебиття
під димом цигарки під шум голови
ви кажете треба а я кажу похуй
бо істина в тому що правил нема
є тільки момент є тільки свобода
і присмак гіркий на кінці язика
я міг би звичайно почати як треба
ходити у качалку їсти броколі
але нащо існувати пластмасово
коли можна просто по справжньому жить
критикуйте мене називайте невдахою
я буду сміятись крізь дим і вино
бо ваше здоров'я то ваші кайдани
а я обираю свободу і дно
///
може колись я здохну раніше
але буду знати що жив як хотів
0
0
72
ВЕЛИКА РІЧ
ми зустрілися в порожньому світі
де справи закінчилися
і нічого більше не лишилось
Секс - велика річ
тільки коли немає нічого
крім тіл, що зустрічаються без наміру
рухи - механічні
звуки - без сенсу
твої пальці ковзають
але не стискають нічого важливого
шкіра доторкається до шкіри
та думи десь літають за межами часу
між нами - тільки втома
мовчазна угода
коли більше нічого не треба
і Секс - лише звичка
спосіб зайняти тіло
коли душа вже давно вийшла з гри
3
0
117
КОНЦЕРТ
тихо на вулиці, порожньо у квартирі,
спасибі реактору номер чотири.
замість оркестру - лічильників хор,
диригента радіаційний фольклор.
на сцені Гейгер - зірка естради,
виспівує гами радіаційної зради.
мелодія смерті, симфонія страху,
квантовий вальс на атомнім шляху.
балкони забиті привидами давніми,
партер заповнений страхами славними.
куліси - з пилу, завіса - з туману,
антракту не буде в цім романі.
фінальний акорд - сирени виття,
завіса впала, скінчилось життя.
концерт завершився, але ще лунає,
Гейгер все грає, грає і грає...
8
0
136
НІМИЙ Я, НІМА ТИ
слова - це лише звуки,
що ламають нам ребра
і знущаються з нашого болю.
тому забудьмо про ці гидкі звуки,
зітремо їх з наших вуст,
і просто подивимось одне одному в очі.
твоє тіло - мій всесвіт,
твій погляд - моя карта зоряного неба.
де можу загубитися в твоїх вигинах,
як безпритульний бродяга в нетрях мегаполісу.
відкинь одежу,
нехай наші тіла доторкнуться,
нехай злиються в один пульсуючий організм.
забудь про слова,
вони лише псують смак плоті і пристрасті.
нехай наші тіла співають свою дику, тваринну пісню,
без фальшивих акордів цієї мерзенної мови.
моє єство розчиняється в твоєму,
твоє - в моєму.
і більше немає "я" чи "ти",
є лише "ми".
0
0
143
КОХАННЯ
метро, людський потік шумить,
читаю Буковскі, думки би остудить.
навколо обличчя - сірі і втомлені,
а в книзі - пристрасть, біль і життя оголене.
дівчина сідає поруч, поглядом блукає,
по рядках, що читаю, цікавістю куняє.
"що це?" - питає, і я їй відповідаю:
"кохання та біль, про те, як страждаємо."
розмова тече, як підземна ріка,
про любов говоримо - тема така слизька.
"це лиш хімія мозку", - вона заявляє,
а в погляді смуток глибокий ховає.
"ні, - кажу, - це не просто тілесний каприз,
не вигадка соціуму, не тваринний каприз.
це сила, що вище підносить людину,
єднає з небесним в святую годину".
вона слухає, брову піднявши, скептично,
а я продовжую, все більш патетично:
"любов - це свобода, не злиття в одне,
це прагнення до чогось, що в нас живе."
виходимо з метро, крокуємо вдвох,
горять слова мої, немов ароматний поро́х:
"кохання долає егоїзму кайдани,
робить нас кращими, гоїть всі рани".
сміється вона: "гарні слова, та де суть?"
я в очі дивлюсь: "в нас самих, тут як тут.
згадай всі балади, картини, поеми,
про кохання складені - одвічної теми".
заходимо в БілеСухе, вино на столі,
розмови, сміх і радість - все тут для душі.
"любов - це дія, - кажу я, чарку допиваючи, -
це жертовність, віддача, це серце безкрає."
вона дивиться на мене, очі блищать,
в них я бачу, як бар'єри її тріщать.
"а як щодо сексу?" - питає грайливо,
я відповідаю: "частина любові, можливо"
ніч розкриває таємниці, світло ллється з небес,
ми губимося в обіймах, зникає весь стрес.
це не просто бажання - це глибина почуттів,
танцюємо в ритмі, без меж і без слів.
вранці, лежачи в обіймах, тихо шепочу:
"бачиш, любов - це більше, ніж просто "хочу".
це сила, що змінює нас і весь світ,
це джерело творчості, це життя цвіт."
тепер я знаю - любов не химера,
не інстинкт якийсь, не соціальна херня.
це сила творча, це дар небес,
що підіймає нас до чудес.
p.s. вигадана історія :(
4
0
116
НЕ ПСУЙ
світ - як використаний презерватив
брудний, зім'ятий, непотрібний
але хтось має його прибрати
а ми - всі мікроби на ньому
розмножуємось, гадимо, вмираємо
думаємо, що щось змінюємо
утопісти трахають повітря
мріючи про кращий світ
в він лише стогне від болю
не зробити гірше - вже подвиг
коли кожен рух, кожен подих
залишає слід у цьому борделі буття
ми - статеві органи всесвіту
що намагаються не заразити одне одного
в оргії нашого існування
краще вже мастурбувати наодинці
ніж намагатися змінити світ
і випадково запліднити його новим злом
не псувати - ось наша місія
в цьому содомі і гоморрі
яку ми називаємо життям
може, єдиний спосіб не нашкодити
це просто лежати пластом
і спостерігати, як світ трахає сам себе?
4
0
109
НЕ БІЙСЯ
в місті вогнів, де час не спить,
де кожен крок - то новий світ,
вчимось жити без прикрас,
минуле відпускати враз.
колись здавалось - біль навік,
немов застиг у грудях крик.
тепер же бачим крізь туман:
то був лиш досвіду обман.
крізь стогін ліжок і прогресу,
ковтаєм гіркоту еспресо.
той присмак - наче наука,
що веде нас крізь біль і муку.
в потоці тіл, немов машин,
мчим вперед, до нових змін.
той біль, що вчора ще давив,
сьогодні в пристрасть перелив.
між стін чужих - палкі бажання,
розпусти келих нас п'янить.
крізь ніч безсонну, до світання,
ми палим свічку з двох кінців.
нам місто шепоче у вітрах:
"ти сильніший, ніж був у снах".
і кожен крок по мостовій -
то шлях до себе, шлях новий.
тож не боїмось ми обломів,
бо знаєм ціну всіх оргазмів.
в міському ритмі, без законів,
творим кращий світ фантазмів.
3
0
96
НЕ РОЗУМІЄШ
співчуття - дешева монета
кинута в порожню каструлю каліки
дзвенить, але не наповнює
ти зі своїми двома ногами
танцюєш на могилі чужого горя
думаєш, що розумієш?
твоя "планка проблем" - смішний бар'єр
для тих, хто повзе крізь життя
на обрубках надій
не лізь зі своїм розумінням
у рани, яких не маєш
твоє співчуття - як сеча на пожежу
кожен у своєму болоті
хлюпається, як може
а ти - спостерігач з трибуни
тож замовкни зі своїм "я розумію"
бо твоє розуміння -
як собача сльоза на похороні кота
2
0
102
ЧОМУ?
злиття тіл у екстазі
вершина буття чи лише початок?
природа жартує над нами
мільярди сперматозоїдів
вмирають заради одного
а ми живемо далі
маленька смерть оргазму
не вбиває, лише дражнить
натякає на щось більше
чому не вмираємо?
бо життя - це серіал
а секс - лише пілотна серія
тіла сплітаються і розходяться
немов планети на орбітах хіті
гравітація жаги не відпускає
еволюція-сучка хитра бестія
дала нам насолоду як гачок
щоб ми плодились, а не вмирали
перший раз - репетиція вічності
але завіса не падає
і актори жадають ще, ще і ще
може, справжня мудрість
в тому, щоб жити
трахаючись зі смертю,
і не вмирати?
p.s. чому люди не вмирають після першого сексу?
комахи й павуки: раз трахнулись - кінець,
а ми знов і знов, немов у танці.
невже еволюція - жорстокий творець?
чи, може, милосердна в цім романсі?
1
0
87
МИ ІСНУЄМО
життя - це танець на краю прірви
де кожен крок може бути останнім
а може стати початком нового танцю
ми всі - самогубці в відстрочці
щодня вибираємо: жити чи ні
газ у духовці чи ранкова кава
знайомий з сімнадцятого поверху стрибнув у вічність
а ми сміємося, бо це краще, ніж плакати
і знову відкладаємо свій останній день
доки є дешеве вино і новини з абсурдними заголовками
доки є люди, готові стрибнути у воду за незнайомцем
ми продовжуємо дихати, хоч і через силу
повії з мертвими очима
і музиканти з глухими вухами
всі ми - акробати на канаті життя
але іноді досить одного погляду, одного слова
щоб знову захотіти побачити, як сходить сонце
як пахне кава у недільний ранок
ми живемо від одного "майже" до іншого
від одного "ледве не" до наступного
це і є наше велике "завжди"
японська музика з радіо спотіфаю
несподівані дзвінки старих інтрижок
все це - нитки, що тримають нас у цьому світі
ми пишемо про смерть, щоб залишитися живими
ми п'ємо, щоб згадати, як це - відчувати
ми падаємо, щоб знову встати
і навіть якщо "я не вірю в бога" грає без упину
ми знаходимо сили дожити до суботнього шабату
бо життя - це звичка, від якої важко відмовитися
кожен раз, коли на небі з'являється нова зірка
вона нагадує нам
що наші мрії можуть збутися
тож ми продовжуємо свій танець
на краю прірви, на межі свідомості
між життям і смертю, між відчаєм і надією
бо поки ми можемо сміятися над абсурдом буття
поки можемо плакати над красою світанку
ми існуємо.
і це вже щось...
1
0
104
ОЛЕГ
робоча зміна, нарешті піздець
хапаю пляшку зеленої хімози, як рятівний круг
і тягнуся з роботи як здохла собака
на гоголя, де кожен вечір як театр абсурду
нові морди, нові голоси, нові історії,
одні - ніби янголи з похмілля
інші - як висер диявола
а ще є, блять, Олеги
Олег - не ім'я, а діагноз
з Олегами бухаємо
з Олегами димимо
знову і знову, поки легені не крикнуть "досить!"
Київ вночі - як блядський лабіринт
шукаємо якогось міфічного Олега
але знаходимо тільки паршиву горілку
і ось ми під формаліном
пливемо в цьому хімічному морі
тонемо, але ще живі
до наступної ночі, до наступного Олега
1
0
123
РЕКВІЄМ ДЛЯ "ЖИВОГО"
мій паспорт - це пропаганда суїциду,
сторінки шепочуть про кінцевість буття.
вагітний смертю, вона пульсує в венах,
замість крові - чорнило небуття.
помру напевно десь далеко,
можливо, на вулицях чужого міста,
де ліхтарі освітлюють шлях в нікуди,
а тротуари всіяні уламками мрій.
або помру прямо зараз,
між вдихом і видихом, між словом і тишею,
розчинюсь у повітрі, як ранковий туман,
залишивши лише тінь на папері.
смерть грає зі мною в кішки-мишки,
то наближається, то відступає.
я танцюю на лезі бритви,
балансуючи між "вже" і "ще ні".
кожен день - репетиція кінця,
кожна ніч - прем'єра воскресіння.
і в цьому божевільному спектаклі
я - і актор, і глядач, і режисер.
мій останній подих буде епілогом,
або, можливо, новим прологом.
бо навіть коли я помру остаточно,
хтось інший продовжить писати мій вірш.
0
0
113
ПІВТОРАШКИ
півторашки, милі крихітки
ніжні, як пелюстки квітки
але трахати їх це вже ціла наука
бо вивертаєшся, як їбана гадюка
ноги туди, руки сюди
хуй не влізе - хоч не скули
акробатика в ліжку, бляха
замість кайфу - одна запара
краще вже зріла краля
ніж ця гімнастика їбана
півторашки - то лиш для ока
а для члена - одна морока
0
0
112
НФМЖ
у вирі днів, де темрява і світло,
сплелись в танку одвічної борні.
йшов наосліп, падав неприкрито,
топтав серця, що вірили мені.
спокуси п'янкі, як вино гріховне,
лились рікою в спраглу мою суть.
але настав той час, коли прозріння
пронизало душу, ніби грім.
побачив відображення я своє -
потворне, наче з найстрашніших снів.
і зрозумів: лиш я творець дороги,
що простяглась в майбутнє з-під ноги.
тепер я знаю: кожне слово, вчинок -
то цегла у будівлі власних днів.
і вибір мій - чи буде то будинок,
чи карткова хижа серед злив.
минуле не змінить, та є надія
на краще завтра - то моя ціль.
1
0
165
ТАНЕЦЬ ТІНЕЙ
тисячі версій мене
розкидані по вулицях міста,
як недопалки та пляшки.
хтось бачить тінь,
інший - світло,
а я? я просто намагаюсь
не наступити на власне відображення
у калюжах після дощу.
сором'язливість чи нахабство?
доброта чи холод?
хто, блять, це все вирішує?
я - це я лише для себе,
а для інших - лише проекція
їхніх страхів, бажань і розчарувань.
у барі, в метро, на роботі -
всюди різні версії мене
танцюють свій безглуздий танець.
і я сміюсь,
бо це все - лише гра тіней
на стінах печери нашого життя.
а істина? нахуй істину!
вона така ж п'яна,
як і я цього вечора.
0
0
105
ТОСТ ЗА ПАРАДОКС
не недуга, а насолода,
в келиху життя - свобода.
сп'яніння - не вирок, а дар,
в хмелю знаходжу нектар.
не хворію - святкую буття,
в пляшці - сенс мого життя.
0
0
129
ЕПОС КРАСИ
від прадавніх часів, у міфах священних,
точились дебати про форми натхненні.
боги і герої, у спорах одвічних,
шукали вершину краси чарівничої.
Афродіта з піни морської постала,
грудьми досконалими світ чарувала.
Фрейя ж північна славилась гідно,
сідницями звабними - це очевидно.
епохи минали, імперії гинули,
а суперечки ці ніяк не покинули.
ренесанс оспівав розкіш форм пишнотілих,
модерн возвеличив струнких, легкокрилих.
у танці космічному форми кружляли,
митці їх на полотнах прославляли.
від мармуру статуй до пікселів чітких,
краса надихала у образах вічних.
триває ця битва естетики й смаку,
немов одіссея крізь вічність буття.
чи варте змагання це вічного плину?
чи в єдності форм - таємниця життя?
питання одвічне!
відповідь, мабуть, у серці таїться.
краса багатолика, життя швидкоплинне,
тож цінуймо усе, що нам насолоду дарує!
1
1
135
ТІНДЕР-ОДІССЕЯ
знову п'яний
знову сам
знову ця йобана програма
свайп вліво
свайп вправо
життя як мелодрама
обличчя пливуть, як в сраному калейдоскопі
а я сиджу тут, в трусах і в повному окопі
ось ця нібито гарна
але очі пусті як кружка
а ця розумна, наче
тільки пика - як подушка
свайп, свайп - до чого ж все це довело?
шукаю кохання, а знаходжу лише брудне дупло
"хай, а ти норм!" - пише якась Оксана
я їй: "пососеш?" - бо вже набридла ця омана
вона відповідає: "кончане?"
а я думаю: "бля, зато чесно, заїбала"
ще одна ніч, ще одна порожня розмова
ще одна надія, що завтра буде обнова
але знаю:
прокинусь, і все буде так само
порожній екран і серце
як старе динамо
3
0
204
ПОРОЖНЕЧА
куди поділась моя рука?
вона давно під твоєю сукнею
пальці вже вогнем палають
по твоїх стегнах сміливо грають
твій подих важкий
і очі, що горять
забудь про все
дозволь в тобі сховатись
немов у спеку в річку пірнути
у пристрасті, що кипить, зламати
між твоїх ніг
самотній як, сука, чорт
хоч усе кричить навкруги
що мої бажання досягнуть тебе
глибоко, чорт забирай, без ваги
сховай мене в собі
немов у небі зірка
я готовий бути тут
поки не згаснеш ти
поки світ не зникне
в лоні темряви
і не зітруться межі всі
ми разом, ми єдине ціле
хвиля бажань нас накриває
наше ліжко - це поле битви
де любов і пристрасть перемагає
тільки тут, у твоєму тілі
я живу, горю, вмираю
бо навіть між твоїх ніг
чорт забирай
самотність розриває
0
0
146
КІМНАТА
розмитий вечір
якась рожева кімната
ти заповнила простір
своїм запахом, наче розбила
флакон духів у темряві
кричала на мене, як
на холопа, забувши
про все інше,
крім наших тіл
твої нігті
царапалися по моїй спині
мої губи
загубилися на твоїй шкірі
твої стегна
тиснули на мене, як прес
ти трясла світ, як грабіжник трясе касу
бля, це було краще
звичайного сексу
ми здирали з себе одяг
як шкури з тварин,
забувши про всі правила,
які колись були
вдавлював тебе до стіни,
тиж кусала мої губи,
грали в гру, де нема переможців,
лише два божевільних,
що втратили розум у рожевій кімнаті
крики, удари, шепоти
покрили стіни
як фарба, залишивши сліди
що не змиються градусом
зранку, твій запах
залишився в кімнаті
як привид минулої ночі
і я, клятий ідіот,
радів наче божевільний.
1
0
124
ПІДЛИЗА
у цьому житті
ти королева
я прислуга
прислужую тобі
в кожному русі
від каблука до каблучки
сидиш на мені як на троні
твої пальці мов коштовності
ти рухаєшся, я відчуваю
як з кожним твоїм поштовхом
спина моя покривається шрамами
кидаєш на мене погляд
і відчуваю, як мій світ
стає твоїм
0
0
136
ОРБІТА СПОКУСИ
космічний танець
безкінечний рух
гравітація почуттів
місяць любить землю по колу
земля любить сонце по колу
а ми?
ми - хаотичні частинки
у всесвіті бажань
твоя подруга -
чорна діра
що затягує
не питаючи дозволу
а я - астронавт
загублений у її орбіті
без скафандра
без кисню
без совісті
виїбав у рот твою подругу
грубо?
так
але чесно
як космос
що не знає
ні сорому
ні каяття
тільки рух
тільки тяжіння
тільки голод
місяць любить землю по колу
земля любить сонце по колу
а ми?
ми просто існуємо
у цьому хаосі
називаючи це коханням
0
0
133
КАЗКИ НА ВИРІСТ
ти виріс із казок дитячих днів,
але все ще жадаєш дива?
час змінити курс твоїх снів,
на світ дорослий - без мотиву.
тут принцеси не в вежах сидять,
а на принців вже самі полюють.
тіж русалки не в хвилях зникають,
а в обіймах жагу розкривають.
Червона Шапочка - не проста дівчина,
і Вовк - вже не звичайний звір.
їх зустріч - доросла причина,
а фінал - гарячий, повірь.
Попелюшка не туфлю губить,
а щось значно цікавіше.
чарівна паличка по-новому любить,
використання стало хитріше.
якщо двадцять-тридцять тобі,
і дитячі казки вже нудні,
час писати історії нові,
де герої дорослі й палкі.
створи дорослу казку,
де жахи з спокусою сплелись.
де ніч ховає таємну ласку,
і рядки насолоді віддались.
1
1
192
КАМЕРА. МОТОР. ОРГАЗМ.
кожен мій сон перетворюється на порно
тож давай знімати найкращі сюжети
ти - моя акторка, я - твій режисер
сплітаються тіла у темряві
як руки у танці без слів
тільки зітхання, тільки бажання
захоплюють нас у вирі подій
сонце сходить, а ми ще там
у зйомках нічних,
де кожен погляд - це кадр
де кожен дотик - це гра
і нічого зайвого, тільки ми
зливаємось у цейво фільмі
де сценарій пише хтива душа
декорації - постіль
саундтрек - наші стогони
керую кожною миттю
кожним рухом і подихом
перетворюю нас в щось вічне
ніжність і грубість, зливається все
в один пульсуючий ритм
і ми знімаємо ці сцени
без кінця, знову і знову
кожен мій сон перетворюється на порно
де я - твій єдиний режисер
а ти - моя єдина акторка
1
0
198
ХРОНІКИ СУДНОГО ДНЯ
коли зима приходить, ти любиш її
за холодний подих,
за білосніжну тишу,
за вражаючу красу.
але що, якщо ця зима -
ядерна, безжальна погибель?
коли сніг це попіл,
м'який як смерть,
сірий як тіні твоїх надій.
коли сніжинки це радіоактивні янголи,
які падають з неба,
щоб поцілувати тебе в губи,
а ти приймаєш цей поцілунок,
мов останній.
ти любиш зиму,
але вона тебе ненавидить.
вона сміється тобі в обличчя,
розкидає свої холодні руки,
викрадає тепло з твоїх грудей.
Чи це любов?
Чи це війна?
Чи це кінець?
йдеш порожніми вулицями,
крізь руїни і попелища,
де колись була весна,
де колись був сміх.
зима тримає тебе в обіймах,
мов мати, яка вбила свою дитину.
вітер радіації шепоче казки
про загублений світ,
про обгорілу землю,
про розтрощені мрії.
ти слухаєш ці шепітки,
як слухав би кохану,
але серце твоє - вже не б’ється.
що буде, якщо ти полюбиш зиму,
але вона буде ядерною?
ти знайдеш у собі темряву,
яка відповідає її темряві.
0
0
121
ЖИТТЄПИС
пуста квартира,
цигарка, запальничка.
життя - іграшка,
доля - кавардак.
самотність - друг,
алкоголь - брат.
безсоння - звичка,
світанок - агонія,
надія - міф,
кінець - старт.
любов - гріх,
смерть - арт.
2
0
124
ПАПІРО(С)МАН
мій розум затянутий хмарами
димом твоїх сигарет
моїх сигарет
бігаємо голими містом
за нами стовпи диму
крізь туман піймаю твій силует
я безумець, ти нікотину мара
жадаємо одне одного
поїдаємо одне одного
повітря сигаретним диму хтивим
життя стало святом божевілля
коханням посеред вулиць
між шматками поезій і недопалків
тобі не втекти від мене
3
0
182
МЕТЕЛИК
вечір з'їв сонце,
і вона увійшла,
як тінь,
легка,
як шовк...
метелик на спині,
танцював,
наче,
спогади старіх гріхів.
смалець і попіл,
дим і алкоголь,
життя дешевих драм.
ти, підлий сучий сину,
завжди думав,
що знатимеш,
де вона сидить в темряві?
спостерігав за нею,
пропиваючі жалюгідне життя.
вона сміялась,
її сміх - гієна в пустелі злості,
її шкіра - оксамит крові,
я б хотів,
щоб ця ніч
була кінцем, та я був не правий,
але, вона залишила слід,
шрам чудний, і брудний...
метелик летів,
а я дивився,
як зникала вона,
як зникали надії,
кожен раз,
кожен раз як,
шукав викрадений сенс
у чарці глибокій,
у проклятих віршах,
що ніколи не були написані,
як і твоя любов.
сука,
ти думала,
що я можу витримати?
того метелика якого,
тримала в своїй спині...
але завжди була
більше, ніж те,
що тепер ти знаєш,
ті спогади - це ти,
ти - пил чужих крил.
0
0
192
ЦВИНТАР
затьмарена луна,
хвилі міцного вина,
серед надгробків,
де життя тліє,
кожне ім'я -
то смерті рима.
0
0
137
БЕЗ НАЗВИ
погані новини
не вмер уві сні
ну то й що?
пишу вірш останній
про сенс життя
і все, що в голові
хотя нахуя
це все робив?
ніким родився
ніким помру
не виходь за межі
своєї свідомості
мій брєд не читай
це не образа
не вражень пошук
просто перший акт
до лімбу мого
сенс життя?
фікція!
читати чи ні?
без різниці...
3
0
186
ХМІЛЬНА МУЗА
хтось давав обіцянки за двох,
де обіцяли секс для трьох?
так, моя рима - це викидок їбанутого тріпа,
та начхати на вигадки, я кончений виродок.
люблю лиш чорнило, п'ю його вміло,
трахаю запекло, цим єством животію.
від нього народжуються строфи,
виникають нові строки -
не істоти плоті й крові,
лиш віршів гарячих стопи.
нічого ліричного, жодних ілюзій,
лиш чистий, натуральний ґвалт,
від збочених, похмурих алюзій.
2
0
183
ЕКЗИСТЕНЦІЙНА АВАРІЯ
ми - зіпсовані машини плоті й крові,
сточені іржею гріхів чужої зброї.
система збоїть, деталі не злагоджені,
ремонт безнадійний - шлях утилізації.
фабрика існування викидує товар,
заводський брак в дефектній упаковці.
люди - потвори, що ремствують на верстатах,
божевільні роботи з недолугим кодом.
ми запускаємось у невідомий космос,
безглузді супутники, сліпі й неозброєні.
кружляємо в чорній дірі пристрастей,
згораємо в атмосфері гріхів й порочностей.
1
0
163
ОАЗА ДУШІ
вечір запальний
цигарка між пальців
балкон, маленький світ
вино тече по губах
дівчина роздягається
тіла зливаються
ніби знайомі вічність
зустрілися лише щойно
життя таке коротке
проста філософія
хотів би жити тут вічність
без жодних труднощів
лише балкон, і небо...
1
0
157
ОРГАЗМ
одним змахом руки
розвалився на ліжку
тиж прожогом дивишся
ніби я божевільний
відкинув ці дурниці
про поетів та квіти
навіщо мені слова
коли є твоє тіло
зняв труси одним рухом
забув про манери
твій оргазм розквітне
мов вогняна лілія
не буду вибачатись
за грубі порівняння
іноді треба зізнатись
поезія - теж оргазм
2
0
148
КЕЛИХ ЗА МИНУЛЕ
минуле - порожня книга в руках,
чи то Фенікс, що сяє в вогнях?
історія - це не лише купа сторінок,
це кава уранці, шепіт нічного вітру.
але зрозуміти її - це вже вища математика,
де забобони й вірування зводяться до краю.
так що, підніміть свої келихи,
за минуле, за те, що ми забули,
але ще не втратили повністю.
бо поки є історія, є і надія,
зрозуміти цей малосюжетний фільм,
під назвою - "життя".
2
0
140
АВТОСТОПОМ ДО ПЕРЛИНИ
моя дівчинка-демон, що з тобою?
ти вабиш мене, мов вогонь палаючий.
твоє тіло даровано богом,
досконалість бліда, зводиш з розуму.
краса твоя - омріяна фантазія,
що спалахує в серці гарячою лавою.
кожна клітина тіла - неземна утопія,
де розум втрачається в дикому раю.
груди, наче пагорби, де сни розцвітають,
стегна - ріки розтоплені, де хвилі гуляють.
живіт - це пустеля, де пристрасть палає,
колиж, смаківниця хтивим димом благає.
...
схиляюсь перед цим божественним творінням,
перед силою, що зачаровує і п'янить.
її крок – це танець, її дотик – натхнення,
а погляд – провалля, в якому тону.
людські слова не можуть передати
цю містичну красу, що п'янить, наче вино.
її тіло - то храм, де маю молитись,
воно - досконалий витвір мистецтва земного.
1
0
133
ЕНТРОПІЯ ПРИМАР
життя - ганьба, життя - омана,
а душа пройобана, в гидотах пана.
тож, візьму в руки автомат,
щоб змусити всіх посміхатись.
снилось мені уві сні,
як вбивав людей на війні.
в цирку тіней, де імла стояла,
любити одне одного не давала.
втрачені душі, втомлені очі,
розпач зжирає, ці кончені туші.
намалювати посмішку на ребрах -
ось моя примха, ось моя омана.
візьму кулемет, націлюсь в хребет,
змушу всіх сміятись, забутись всіх і вся.
хай пекло навколо, хай імла,
але, посміхнеться кожна душа.
та дарма, смішки були даремні,
посміхатись не вміли ці вояки смірені.
не навчив їх любити в дзеркалах імли,
вониж самі вже забули хто вони.
тож плюну на ці марні потуги,
навіжена омана, життєві оці штуки.
цигарку димну, геть з глузду зійду,
на потіху ночі, цієї сволочі.
1
0
137
АРМАГЕДДОН
про рай базарять знову цілий день,
та я, в ці кончені ребуси не вірю!
ми - самотні привиди, сучі пси,
яких п'яні гноми ловлять з огиди.
святими іменами мудрі нас вінчають,
аби дух святий присутній був хоть-раз.
але, насправді ми - жебраки і зараза,
для яких, вищий смисл - це ніжна проказа.
бо життя - суцільний срок і хуйова морока,
безодня чорна, де павуки хоронять пророка.
тоді, нащо гнатись за тими марами бидлоти?
життя - то гра чортовська, де всі ми - сироти.
2
1
161
ОДИН ОДНОГО
війна, кров, смерть всюди,
люди хочуть вбивати,
а я посміхатись.
в ранковій газеті чорні заголовки
про бомби, різанину, трупи на вулицях,
а я посміхатися, запалити цигарку.
світ з'їхав з глузду, панове,
маси хапають рушниці та ножі,
а я посміхатися, випити, вижити.
хай полум'я війни палить землю,
хай брати вбивають братів,
а я вип'ю і посміхнуся цьому цирку.
можливо, останній живий йолоп,
що не підійме зброї у цій війні,
я посміхатимусь, поки не здохну.
життя - клоунада, панове,
смійтеся поки можете, циркачі,
люди хочуть вбивати, а я посміхатись.
p.s. ніяких засуджень, ніякого зрадойобства
1
0
118
ТЕСТАМЕНТ
мавпувати шизофренічно - мій лозунг і заповіт,
звичайне існування - те саме, що смердючий хіт.
бо життя - не арена, де обезголовлених вішали,
мертвих катували, а вродіїв коронували.
це там, де бога нема - але він нещадний,
не питає дозволу у жодної падлюки ладної.
бог не говорить із поетами, поети йому - раби,
він говорить поетам, а ті повторюють небилиці злі.
неокласик, неогандон, неосрака -
ось хто я,
п'яна, гнила, збожеволіла собака.
чи мавпа?
2
0
126
ОДА СМТ
Ласкаво просимо до Єланця!
час вмирати, життєвий фінал,
забуття у чарці, де зникне печаль.
дорогу згадай, в оспіваний гай -
безглуздої болі,
розпусної волі,
гріховної долі.
ця сіра провінція - духовна в'язниця,
де виживають тільки похмурі лиця.
1
0
127
ХТИВКИ
в голові моїй барвисто розливаються,
божевільні картинки,
думи ожили в реальні барвінки.
шалені акварелі жадання на тлі вимальовуються,
хороводи розпусти у незайманих кутах
вирисовуються.
грудей півкулі випадають з в'язниці,
очі кличуть до сховку ніжної спідниці.
нікому не віддам свої регалії - гордість самця закорінена,
плювати на чесноти і моралі, похітлива душа вже сп'яніла.
скільки можна стримуватись в путах цноти дебіла?
я помру природною смертю розпусного звіра.
2
0
137
ПОТОП
вогонь пекельний в крові розпалився -
банальний паліндром життя звівся.
остання чистота в мені здохла,
лиш похіть чорна, в душі Зоха.
бог не дав, бог забрав, і не віддав,
спраглі долоні, хуйові загони,
приховані муки, душевні розпуки,
і танці нічні пристрасних примар(шмар).
як звір жадаю збочених утіх,
безсоромно, брутально, наче вампір.
знущаюсь з дівчини - розпусної шльондри,
вона ж ласкава, слухняна блонда.
в очах її спокуси вічний край,
голодний ротик лове мій рай.
та згодом все огидою залишу,
бо знов настане день - Христова мігрень.
1
0
125
СМУТА
Смуток мережить серцями тривог,
Мов хмари чорні, сповнені пригод.
Утома вгризається гострим терпіння!
Та в чистих серцях, ще палає надія.
1
0
104
ЖАГА МАТАДОРА
ця гра затягнулась, люба,
ти ходиш конем, я твоя варта тура.
зробиш мені шах, а я криком на весь світ,
поставлю тобі мат, прямо в ліжку, отут.
закинемо фігури в куток,
розіб'ємо дошку і війдемо в "поток".
виснажемо похіть, розведемо ватру,
нам начхати на шахи, на мати і батю.
адже життя - гра не за правилами,
а боротьба голими гріхами.
хто сильніший - той і переможе,
а слабіший завжди прискоче.
тож, ходи своїми конями, слонами,
а я, роздавлю їх танками, гарматами.
бо в цій грі без правил і хуйових жартів
лише один лишається в матах.
1
0
123
ЮНІСТЬ ЕФЕБА
Комусь сподобалась твоя анкета!
Чи то повії, чи то школярці.
Що ж, прийдеш до мого шеолу,
Де навіть не воняє котою.
Загорнута в коротку спідничку - дівча,
Що вчора лиш дзвінок школи чула.
Дивишся на мене, як на старого хрєна,
Бо життя не влюбило молодого френда.
Твої ніжні стегна - то пляжі Куби,
Де застряг старий, брудний емігрант.
Тож вип'ємо, згубимо мрії
І хай в ранок ХУЯРЯТЬ мігранії!
Відкри'ємо пляшечку з ядом на дні,
Ковтнемо амброзії в довгі шляхі.
Постіль в пизду, мов смажем полинь,
Заснули в обіймах античних богинь.
1
0
122
44 ВІДТІНКИ АВТОБУСА
Cтояв, як кіл, забувши де я,
Toчив густу, гарячу сливу,
Oнанізму причину - отчину чудну.
Як та Повія дихати не дала?
Крові приплив - вікна відкрива.
1
0
128
ОФРАНДО СТІКСУ
убити людину? но-проблемо!
скинув її в Тису - тепер вона ухилянт,
а я в крові по вуха - крутий дилетант.
труп пливе за водою, як безпритульний бродяга,
а я палю, нічим не збентежений, ні крихти жалю.
думаю, куди подітись від усіх цих клопотів?
може, знову в офіс - там платять бонуси...
p.s. вигадки
1
1
121
КАТАРСИС
безмежний досвід, нестримні бажання,
де поєднались насолода і страждання.
солодка агонія, екстаз і біль -
мазохізм вершить свій безжальний стиль.
2
0
119
ОБИТЕЛЬ ВАКХА
коридори наші сповнені диму й анаші,
кімнати мов склепи, де сгинають старші.
тут панували алкоголіки, повії, наркаші,
які в гріховних утіхах топили свої ночі.
де дівчата-повії розкидали свої принади,
а хлопці по ходу збирали їх напади.
коли цнотливі душі у кімнаті своїй сумували,
дивились-споглядали і думки ховали.
а в кутку з пляшкою уже знайомий недолуга,
забув коли востаннє заглядав до інститута.
хуй-сутулий ловить доленосний кайф-фену,
рештаж, як шакали, жирують на цю сцену.
здавалось, ці схрони - від людської негоди,
та ставали приводом для вдачної пригоди.
1
0
103
