Пам'ятаєш казку, стару як наш світ,
Казку, яку знаєм з тобою ще з країни дитинства?
Ні, не знущаюсь я з тебе. І знаю, їх багато,
Але, схоже, ти не знаєш мене, коли смієшся з моїх слів.
***
Ні, у мене не було злої мачухи та сестер,
Натомість я мала страхи.
Так, це вони не пускали мене на бал,
Так, це вони мене закрили в коморі із щурами-думками.
Шкода, мого імені не було в списку запрошених,
Але воно підкреслене червоним чорнилом в списку Румпельштільцхена.
Так, у нас з ним пожиттєва угода,
Так, це через нього і свою помилку я виню у всьому себе.
Ні, я не згубила кришталевий черевичок, коли тікала опівночі з замку.
Трапилось щось гірше: я на світанку прокинулась без душі та совісті.
Так, душа бродить містом, коли я тут,
Так, совість плаче, коли так далеко.
Ні, мій принц – не чоловік, мій принц – мрія,
Але я знаю його все життя.
Я в полоні його танцю довше, ніж на одну ніч,
Я щоранку гину, коли він йде геть.
Що ж, за магію потрібно платити... за мрії також.
4.08.2019