Іронія дружби
Те, як він дивиться на неї -
Неймовірно,
Із блиском, захватом, їй в душу заглядає,
Всім серцем нерозбитим ще кохає,
Чарівно, злотоцінно, навіки...
Вона ж на нього -
Так як і було,
Без запалу, звичайно, повсякденно...
В обіймах пристрасних,
він думає — навзаєм.
Й вона так мислить, та не доганяє,
Свою біду, що спереду скака,
Швидкого осідлавши скакуна.
Їх поцілунки, то не істинне кохання,
Вона, дурненька,
ні, не цінить те.
Хоч вірить хтось,
що вічне поривання,
Та піде якось в забування все.
Аби ж, коли розіб'ється кохання,
В цілунках доброти одного разу.
Прошу, не вбий мого товариша, зла дружбо,
Щоб не ридав ображений до сказу.
2022-11-19 22:02:48
4
0