Лихочинниця

Антон Шаталов

Плаче, стогне вся руїна, Піняться, ревуть моря. Громом кличеться негода, Бас напружений луна, Ширше, ширше розгуляйся! Захопи всі континенти, Хвиле, бий! Гартуй стилети — Безвісті крадеться тьма! Буря дужче все панує, Шибки б'ються навмання, В жилах кров жарка холоне, Смерть розважливо гуля, Ширше, ширше підіймайся, Вітре з невідомих круч, Жий! Жартуй! Чини нещастя! Круговертю муч та муч! Крешуть блискавки огнями, Стогне втомлена земля, Барабаняться литаври, Кожний третій помира, Ширше, ширше роздувайся, Вогнище, пали катів! Народилось нове щастя! Його промінь загорів! Гніт з кайданами порвався, І дуркує досі шторм, Де ж ти, спокій, подівався? Чом сказився мов юрод? Ширше, ширше розтікайся Море трупів з темноти, Бійся гад цей світ пропащий, Знай: тобі вже не втікти! Стихло все. Мовчить руїна. Не ревуть в жаху моря, Віджила стихія вільна, Відштормила, відгула. Розгорися! Розбушуйся! З мертвих, буре, знов повстань! Ширше! Ширше!.. вже не чуєш, Лихочиннице моя...

2024-06-20 21:52:59

Інші вірші поета

Моя земля Дегенерат Дивіться людині у очі Відчай

Інші поети

Роберт Муншфэ

@Robert_Munschfer

Romkolana

@nastyuxa_xa

Химера Зеленоока

@Khimera_Zelenooka

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

5257

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1645