De Bellum
Війна нездоланна,
Війна не минеться,
Ці вогнища чорні і дим стопорошний
Не зникнуть від слова прости чи прощай,
Сторицею править в серцях міліонів
Цей крові й металу гримкий ураган.
Аж раптом світанок, що ночепадіння
Завершує враз, непокора засяла
І після поразок вернувся запал,
І віра воскресла у мир й перемогу,
І знову землею несеться заграва,
І знову побіду хтось в когось украв,
І серце тремтить від кожного кроку,
Тож кроком за кроком й зненацька упав.
Тишу порушують злісні удари гармат.
Був нездоланний, тепера підкорений раб.
Хіба ж ваша думка що кожна війна це убивства?
Що кожною вершить кривава й зневажлива змова?
Чи може змагання всілякі це лиш лицедійства?
І театр стратегів знайшовся не з відчаю — з горя?
Ба може кохання для мене це також війна?
Думки стопогані ще гірші за всіх окупантів,
Панують відважно, тож спокою в серці нема,
Тож молодість й віра згорають у зліснім багатті.
Гармати у тиші мені не розкровлюють рани,
Якщо ж артилерію нам не рівнять до думок,
Не був нездоланним, знайшовся той серця загарбник,
І навіть не знає що скоїв бліцкригу ривок.
І як тепер жити? Що саме потрібно робити?
Як можна у відповідь діять любовну конкісту?
Не хочу васалом поверженим гнити та нити
Тож як тоді можна, навчитись цьому лицедійству?
2024-07-20 20:10:16
0
0