De Bellum

Антон Шаталов

Війна нездоланна, Війна не минеться, Ці вогнища чорні і дим стопорошний Не зникнуть від слова прости чи прощай, Сторицею править в серцях міліонів Цей крові й металу гримкий ураган. Аж раптом світанок, що ночепадіння Завершує враз, непокора засяла І після поразок вернувся запал, І віра воскресла у мир й перемогу, І знову землею несеться заграва, І знову побіду хтось в когось украв, І серце тремтить від кожного кроку, Тож кроком за кроком й зненацька упав. Тишу порушують злісні удари гармат. Був нездоланний, тепера підкорений раб. Хіба ж ваша думка що кожна війна це убивства? Що кожною вершить кривава й зневажлива змова? Чи може змагання всілякі це лиш лицедійства? І театр стратегів знайшовся не з відчаю — з горя? Ба може кохання для мене це також війна? Думки стопогані ще гірші за всіх окупантів, Панують відважно, тож спокою в серці нема, Тож молодість й віра згорають у зліснім багатті. Гармати у тиші мені не розкровлюють рани, Якщо ж артилерію нам не рівнять до думок, Не був нездоланним, знайшовся той серця загарбник, І навіть не знає що скоїв бліцкригу ривок. І як тепер жити? Що саме потрібно робити? Як можна у відповідь діять любовну конкісту? Не хочу васалом поверженим гнити та нити Тож як тоді можна, навчитись цьому лицедійству?

2024-07-20 20:10:16

0

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

1674

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11527