Місяць...
Антон Шаталов
Місяцю світлий, далекий в тумані, Закритий й огидно-бридкий. Чому тебе зорі на землю опалі, Тримають собою завжди? Чому я хотів так летіти з тобою, Далеко, на крилах швидких? Чому свято вірив в священність особи? Чому знову в царстві біди? Чому як піднявся у вись неосяжну, Я раптом зостався один? Без неба, без світла, дурний й необачний, Пустився у лоно глибин... Горіли ті крила моєї любові, Палила їх радо брехня. Я знову упав і ридаю від болю, Скалічений йду за життям...
2022-10-19 02:20:31
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Антон Шаталов
Вельми вдячний
Відповісти
2022-10-21 18:36:22
Подобається
Інші вірші поета
Поезія В містах Священної Русі Я не найкращий, і я не найгірший Рапід
Інші поети
Airad
@dassha
Basy Exo
@basyex
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3686
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1615