Місяць...

Антон Шаталов

Місяцю світлий, далекий в тумані, Закритий й огидно-бридкий. Чому тебе зорі на землю опалі, Тримають собою завжди? Чому я хотів так летіти з тобою, Далеко, на крилах швидких? Чому свято вірив в священність особи? Чому знову в царстві біди? Чому як піднявся у вись неосяжну, Я раптом зостався один? Без неба, без світла, дурний й необачний, Пустився у лоно глибин... Горіли ті крила моєї любові, Палила їх радо брехня. Я знову упав і ридаю від болю, Скалічений йду за життям...

2022-10-19 02:20:31

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Антон Шаталов

Вельми вдячний

Відповісти

2022-10-21 18:36:22

Подобається

Інші вірші поета

Дивіться людині у очі "Макбет", Пісня відьом Повстання - Rebellionis Ау, гир-гав, гир-гав...

Інші поети

mystic_eternity

@mystic_eternity

Princess Girl

@Princess_life

Zinzee Noel

@undiscoveredflower

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6239

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5510