Потойбічність

Антон Шаталов

Знайомство, що пішло у потойбічність, мара веселки човгнувшись упала в людському серці кровоточить рана і день-у-день минає наша вічність, підступливо вплітається туман у сотні тисяч кровоточних ран, розколупавши їх — створив калічність То що ж ти є? Чим є оця знедоля? Утворена незнано уночі, де за вікном карчать глухі сичі і в невагомість каламутна воля жбурляє нас на гостряки мечів, що кров плеснувши зразу ж запеклася, а біль ніхто не чує уночі... Глухі, сліпі, побиті й безталанні, човгаючи ідуть в шалений тан. Тривожна і незнана потойбічність у серце нам заманює туман.

2024-01-20 22:36:03

Інші вірші поета

Ego rotam agitere Кураж пам'яті Рабська ода В смерканні Африки

Інші поети

Your Witch

@Your_Witch

sinemma

@sinemma

Clarissa Fairchild

@clarissa_fray

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3656