Романс
Антон Шаталов
Ні ти ні я не знали про кохання, І річкою бентежності пливли. Човна вітрила вітер відурання, Наповнює ковтками самоти. Лиш місяць срібноокий сяйвом грає, А зорі стрімко падають з небес. Бажання чарівне я загадаю: "Скоріше би побачити тебе!" І ось туман закублюється в хмару, І береги сховалися за ним. За що, Господь, послав найтяжчу кару, Чому тебе так сильно полюбив? Нехай той човен твій несе вітрами, До мене в бік хай верне течія. Аби ж зірки, що впали пам'ятали, Бажання, що колись гадав їм я. Аж раптом вітер весь туман розвіяв, І в далині я бачу силует. Твій блиск очей, що знав лише у мріях, Укотре причаровує мене. Навіки б поєднатись нам з тобою, І човен би на двох побудувать. Та хоч би як не плив, а вітер знову, Несе тебе назад в густий туман.
2024-09-18 20:12:47
2
0
Інші вірші поета
Її люблю... Демісезонність Пташка "Макбет", Пісня відьом
Інші поети
Litle Devil
@litle_devil
Alina Mykhalchuk
@Alina_author
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1445
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4752