Романс
Ні ти ні я не знали про кохання,
І річкою бентежності пливли.
Човна вітрила вітер відурання,
Наповнює ковтками самоти.
Лиш місяць срібноокий сяйвом грає,
А зорі стрімко падають з небес.
Бажання чарівне я загадаю:
"Скоріше би побачити тебе!"
І ось туман закублюється в хмару,
І береги сховалися за ним.
За що, Господь, послав найтяжчу кару,
Чому тебе так сильно полюбив?
Нехай той човен твій несе вітрами,
До мене в бік хай верне течія.
Аби ж зірки, що впали пам'ятали,
Бажання, що колись гадав їм я.
Аж раптом вітер весь туман розвіяв,
І в далині я бачу силует.
Твій блиск очей, що знав лише у мріях,
Укотре причаровує мене.
Навіки б поєднатись нам з тобою,
І човен би на двох побудувать.
Та хоч би як не плив, а вітер знову,
Несе тебе назад в густий туман.
2024-09-18 20:12:47
2
0