Україно ...
Україно, ти рабська душа,
Поневолена сотнями років,
Чом дитина тебе обража,
Не шанує, не знає героїв?
Чом життя ти дала йому, земле?
Чом зростила й відправила в світ?
Нащо дала те щастя огненне —
Відгуляти життя на землі?
Чи ж і далі ти будеш коритись
Перебігам ганебної юні?
Ще й мені кажеш тихо: "не злитись,
Не казати слова дуже грубі".
Розумію: ти мати, країно,
Й між братами не хочеш війни.
Але ж син твій рождає руїну
І йому не достатньо ганьби.
Ти ж вночі не скінчаєш ридати,
І утершись благаєш: "прости".
Я ж не хочу пропащих прощати,
Не прошу, що мені не кажи.
Буду бити я днями й ночами
За оружжя — потужніє слово,
Гостроточними зріжу мечами
Язики як не знають ті мови.
Коли днями й буватиму тихим —
Моє серце у вічнім жалю,
Я не можу тобі говорити
Аж наскільки тебе я люблю,
Моя скривджена рабськая мати,
Ти в полоні ганебних дітей.
Хтось за тебе іде помирати,
А дурних — не беру за людей.
Україно, ти рабська душа,
Поневолена сотнями років,
Якщо й досі дитя обража,
То за що ти втрачаєш героїв?
2024-07-24 22:24:53
1
0