Україно ...
Антон Шаталов
Україно, ти рабська душа, Поневолена сотнями років, Чом дитина тебе обража, Не шанує, не знає героїв? Чом життя ти дала йому, земле? Чом зростила й відправила в світ? Нащо дала те щастя огненне — Відгуляти життя на землі? Чи ж і далі ти будеш коритись Перебігам ганебної юні? Ще й мені кажеш тихо: "не злитись, Не казати слова дуже грубі". Розумію: ти мати, країно, Й між братами не хочеш війни. Але ж син твій рождає руїну І йому не достатньо ганьби. Ти ж вночі не скінчаєш ридати, І утершись благаєш: "прости". Я ж не хочу пропащих прощати, Не прошу, що мені не кажи. Буду бити я днями й ночами За оружжя — потужніє слово, Гостроточними зріжу мечами Язики як не знають ті мови. Коли днями й буватиму тихим — Моє серце у вічнім жалю, Я не можу тобі говорити Аж наскільки тебе я люблю, Моя скривджена рабськая мати, Ти в полоні ганебних дітей. Хтось за тебе іде помирати, А дурних — не беру за людей. Україно, ти рабська душа, Поневолена сотнями років, Якщо й досі дитя обража, То за що ти втрачаєш героїв?
2024-07-24 22:24:53
1
0
Інші вірші поета
Ритуал В смерканні Африки Ні з ким Під ревкотіння димарів...
Інші поети
Roi De Libertad
@Hikari_4002
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12654
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5164