Злам і підйом
Коли скрижалі сходять на узламі,
Перевороту, що приносить мир,
Рождається надія небувала,
І гине сум, розплату кормить гнів,
Коли ламається буденне випадково,
Руйнуються бажання і пориви,
Ніхто вже не згадає колискову,
Котру співала мати ще не сива.
Ніхто не буде думати про щастя,
Усі забудуть спокій і красу.
Як трісне навпіл мир, які там братства,
Які думки про світле, що творю?
За чим ридаю, нащо так роблю —
Ламаю зародкове і рожденне,
В пробудженні весни топчу траву,
На звалищі знаходжу нездійсненне,
Коли руйнуються хиткі й забуті мрії,
Коли рікою трупів я пливу.
Й навіщо жить? Для чого рятуватись?
Клепать побите й стомлене життя,
Куди нам рай, для чого в ігри гратись,
Немов зелене й радісне дитя?
Навіщо жити справжнім, не уявним,
Якщо буденне так тебе руйнує.
Чому жбурляють радісно снаряди
Туди, де сліз і сміху не почуєм?
Нащо тортури створюєм собі,
В риданнях день і ніч живемо друзі,
Не чуємо із верху: "ви творіть,
Не зупиняйтеся, не йдіть на півдорозі,
Гальмуйте розум, душу запускайте,
Нехай несеться тангом мов скаженна,
Дрібницями часу свого не гайте,
Живіть стосильно, думайте стосильно,
Летіть під небо, грайтеся панове,
Немов ті діти, радісні й зелені,
Відкиньте раціо, ввімкніть в собі дурне ви,
І дихайте повітрям у легені!
Топитись в Ґанґу мови хай не буде,
Бажання майте жити і творить!
Нехай розвіється страшна для нас нудота,
Нехай душа огнем рясним горить!
Нехай думки про відчай й нездійсненне
Пливуть подолані в скровавленій ріці,
Вмирати по бажанню — так ганебно,
Запам'ятаймо браття по біді!"
2024-03-24 10:52:25
4
0