Істина життя

Емілія Дзвінко

Почуття застилають нам лице Як розібратись у собі- пізнати себе І як знати що завтрашній день принесе І що доля що до нас прийме, Чи доброю звісткою нас торкнеться Чи лихою долею озветься? І як до істини прийти, Коли не можеш ніяк її знайти? Як серцю не піддатись гріху, Не впасти у безумство- не впасти у пітьму? Усе ми хочемо та не все нам можна, Така вже правда життя, Коли ми хочем пізнати мудрість- її нема, Не можемо її вловити І не можемо час спинити, Щоб щось повернути та змінити, Тож потопаємо в гріхах і далі будемо тліти! А краще було би щось міняти вже зараз ,у цей час Щоб в душі нашій переможний вогонь не згас. А де той порятунок, де світло, де добро, Де перемога: ох якби ж воно те благо зійшло І навчило нас ,у вирі танцю закружило Й свободу нам би принесло! А шлях тернистий не завжди приносить те, що хочемо, До кращого іти через страждання й біль не всі ми можемо, Але вибору нема: або добро або зло, А з вибором приймаємо плід що воно принесло, Тож кожен своє і отримує і гріх у буйство впадати, А треба розуміти, що доведеться наслідки вибору приймати!

2024-11-04 17:23:58

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12328

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4014