На межі

Емілія Дзвінко

Життя сповнене випробувань іде І сповнене тяги проблем серце те. Страждає стомлене пошуками серце І гірко глянути через гріховність у люстерце. Ах, молоді роки, дурниць зроблено багато Й прощає милосердний наш Небесний Тато, Але іноді заблукавши- людина душеньку погубить І втратить той зв'язок що з Отцем, Який його так любить. О, як же хочеться вернутись і виправити помилки І Богові молитись, кажучи «Прости»! Як жаль що час вже не повернеш, Адже повернувши час- на шлях істини звернеш! Та час не відмотати, Тому нам треба тут і зараз себе виправляти! А гірко плачучи від докорів сумління, Повільно приходить до свідомості прозріння. А прозріння- то істина, яка вільними зробить І тоді- то людина гідне похвали Бога зробить. А наш люблячий Отець усе пробачить І силу волі Він в людині тій побачить, Коли щиро покається вона І відпустить тоді серце тяга!

2024-11-18 20:22:06

2

0

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

2765

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13239