Шлях збагнути
Емілія Дзвінко
Звалюсь безпам’ятства у сон І закриваються повіки- приглушаю стон. Побачу сни як райські лавини І побачу там досі небачені зміни. У сні ми наче розкриваємо душу І я побачу там себе і що робити мушу. А мушу я по заповідях Божих жити І від плодів старання- радіти. Розслабляюсь, в радість спокою загорнусь І більше журбою по тілесному не томлюсь. Знайшла розраду я в духовних речах І бачить зміни найкраще Бог по моїх ділах. Проте не сни допомагають свій шлях збагнути, А людина сама приходить до цього коли Бога попросить, Бо тільки завдяки Богу людина все зносить, Бо без Бога людина ніщо і хвалитись їй нічим І тільки завдяки Богу ми свої рани залічим І не важливо тілесні ті рани чи духовні- бо Бог все може, Тому відмовитись від Бога і дару спасіння негоже!
2024-12-02 19:20:42
2
0
Інші вірші поета
Казковий пейзаж Мотя Вона Братішка
Інші поети
J 131
@Ju131
Creatore di poesie
@Creatoredipoesie
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8939
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12997