Вечірня зірка

Емілія Дзвінко

А на небі світить зірка, У світлі місячних вогнів, На небі простягнулася розкішна І всім посміхалася вона. А посмішка лукаво-грішна, Усіх чаруючи в полоні тримає, Така неповторна всіх об’єднає. Вечірня зірка в небі світила І всіх на своє світло манила, Небо простягалось їй наче дорога І де вона світила- була перемога! Зірка, що освячує шлях, Вона високо на небі наче птах, Та про земне все знає І всіх порадами пригощає. На неї глянеш- перехоплює дух І одразу приводить тебе в рух, Думки правильні приносить І корективи в життя твоє вносить. Здається, що маленька зірка зробить, Коли від проблем штурмом тебе зносить, Проте приглянувшись до неї розумієш, Що завдяки їй друге дихання у собі відкриєш.

2024-10-20 20:29:09

2

0

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2870

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13240