Нонконформізм

erorkaaa

Блукаю у вимірі власних думок Доки ця мала думає, що я у її ніг Хоч для мене вона - мінімум сенсу Забуду до вечора як попсову пісню Ламаю систему свого сприйняття Майже кожного дня, кожного дня... Все бачу інакше, воно бачить мене Ми десь на границі шукаєм тире Шукаєм причини не з'їхати з глузду Навряд чи те вийде, ми божевільні Ми все ж божевільні, ми божевільні... У старанні зблизитись кутаємось в іній Поволі, на ранок не мов би з синцями Я знов прокидаюсь у холодній спальні

2023-07-28 22:28:48

1

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Олег Шаула

Доволі довго гортав стрічку віршів і я в шоці, що саме тут не було лайків. Вірш точно не поступається іншим, по тексту класно передані думки автора. До цього людей осипали компліментами за вірші, де автор не міг навіть два рядки зв'язати змістовно. Бажаю розвиватись далі у верлібрі, буду стежити

Відповісти

2023-07-29 22:05:12

1

erorkaaa

@Олег Шаула Дякую, друже 🫶

Відповісти

2023-08-03 20:15:33

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1775

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11527