З мережив світ
Н Ф
Наповзають хмари сонні, Сонце стомлене бреде, На сумному підвіконні, Веретеном хтось пряде. З дорогих шовкових ниток, Постає з мережив світ, Бачення когось відбиток, І чиїхось мрій політ. Видко там такі узори, Трави, квіти, чи птахи, Скраю місяць, вгорі - зорі, Там он - санки й дітлахи. Посріблилися доріжки, Срібло те вже не в ціні, Чи дістатись туди пішки? Чи доплисти на човні?.. Та примеркло, стало сіро, Й диво - майстер зник уже, Звідкись чути голос ліри... То - не рідне, а чуже.
2023-01-16 16:24:19
10
0
Інші вірші поета
Нас розділила тиша навпіл Заметіль Слова Тікай
Інші поети
Maks Skalozub
@Max_Skalozub
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3255
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12164