Вірші
Ніби й немає
Ти ніби є, ніби й немає,
Повільно в скронях тане час,
Майбутнє не передбачає,
Усе як є та без прикрас.
Тримаєш в тонусі нервовім
Свої задавнені думки,
Впадуть на простирадла чорні
Всі неспростовані чутки.
А завтра вже на перших шпальтах -
Любові втрачені рядки,
Звучати будуть струнним альтом,
Та чи дослухаєшся ти?
Чи вже набридло до знемоги,
А чи уже не до снаги,
Щоденно посилати Богу
Ті покаянні молитви?
Ти ніби є, ніби й немає,
Навмисне провокуєш час,
І наче зовсім не тримаєш,
І не впускаєш зайвий шанс.
9
2
125
Па-па
І розчинитися у сліз потоках,
І щоки пестити намоклі,
Долонею втирати обережно,
Щоби не викликати нищівну пожежу.
Просякнув сіллю кінчик язика,
Якраз бракує свіжого ковтка,
Я на межі, від дихання твого,
Та без повітря не горить вогонь.
Не проводжай, не треба, поцілуй,
І не кажи заїжджене "люблю".
Обійми ще доречні, емоційний шквал,
"До понеділка"- знову я кажу: "Па-па!"
9
0
369
Закохалась
Закохалась у слова крижані,
У відчужену поведінку
Гаряче серце
Теплі долоні
Все ще у тому полоні,
І крізь скельце
Рожевого відтінку,
Відчуватиму губи чужі.
Не твої.
Заложено у сутності
Триматися подалі
Від долі.
І видихну поволі,
Свої мрії віддали,
За вітром ідеї пусті,
Надлишки пристрасті.
10
0
168
Один з моїх
Один з моїх, улюблених, контактів,
Вже забуваю, як же тебе звати,
Немає фото на столі, у рамці,
Усе життя вмістилося у ранці.
І зранку всі спішать по своїх справах,
У тебе як? Мені все ще цікаво.
Не зрадив чи усім тим своїм звичкам?
Надворі сніг. Згадай про рукавички.
Знов за кермо? Чи встиг попити кави?
У метушні, як завжди, часу мало.
Та залиши свої сліди акрилом,
Німі слова велику мають силу.
14
8
194
Чомусь до серця
Чомусь до серця я занадто
Сприймаю близько,
Нащо караюсь, добре знати б?
Чом в грудях тісно?
Позбутись як із голови
Думок настирних?
Що пророкують віщі сни,
В яких ти?
Хоч люблю зливу, бо красиво -
Завіса дощова,
Промокла нáскрізь, і не миле
Солоне відчуття.
10
2
252
Відсутність
Відсутність - перетрощить ребра,
А тятива у луці - нерви,
Натягуєш - пускаєш стріли,
У плід кохання недозрілий.
Ламаються крихкі судини,
Я знаю це, так буть повинно,
Бо сил - як у сухій билині,
Носи любов свою у бинті.
Вже вибухають капіляри,
Потужністю у кілька акрів,
Чи можна скласти воєдино,
Щось з м'язів, де усе прогнило?
17
7
253
Бриз
А очі - морський бриз твої
На дотик шкіра мов шифон,
Напевно сон, або зразок
На тій стіні, що це любов.
І м'який пензлик у руці,
На полотні, виводив рух
Не змив його ущух і дощ,
Посеред площ, на висоті.
У голові - зайві слова,
Про майбуття спитати час,
Та не для нас перестороги,
Терну розлоги на шляху,
Не на заваді нам.
Не розповім вітрам лихим,
Колись чужим був ти мені,
Без імені, здававсь байдужим.
11
1
221
Очі у тебе горять
Очі у тебе горять,
Що там у тебе в руках?
Певно, свої почуття,
Думав, що заховав - ненадійно.
Там, глибинна печаль,
Ставить свою печать.
У той нелегкий час,
Виріс стальний каркас - з мрій то.
Іскорки у очах -
Ти не передбачав,
Бідне сумне дівча,
З розумом покохав надзвичайним.
Тільки у тому суть,
Ту мрію неземну,
Крильми пригорнуту,
Знаю, що не забув - погукай - но.
13
4
235
Спішить вже осінь
А поміж тим спішить вже осінь,
Лаванди смикає кущі,
Спліта віночок із колосся,
Від неба вже шука ключі.
Шукає пензлі і мольберти,
Відтінки вохри золоті,
Бо барви вже не вдасться стерти,
Якщо підібрані не ті.
Шукає чобітки гумові,
"Кудись подівся дощовик?"
І, навіть, місяць що у повні,
Змінив свій повсякденний лик.
16
6
236
Тікай
Розкидані вітром,
Тікай, мерщій, звідти,
Там правди немає,
Хоча зветься раєм.
Там темінь глибока,
В цю пору, щороку,
Там втратиш єдине -
Свою половину.
Бо там - снує лихо,
Нашіптує стиха:
"Зостанся назавжди,
Тут є, що бажав ти,
Бери, все що хочеш,
Лишися до ночі."
Та то тільки байка,
Там - нелюдів зграйка.
Всотають твій подих,
Змарнять твою вроду...
Якщо хочеш жити,
Не йди, а біжи ти.
14
7
203
На відстані
Ніби разом ми - та на відстані,
Кожен на своїй стоїть пристані,
Кожен у своїй тихій гавані,
Кожен вільний у свому плаванні.
Зустріч в морі вже - ризикована,
На причалі - я, мов прикована,
А на пірсі - ти, знерухомлений,
Погляд ясний ще, та вже втомлений.
У руках, у нас, мушлі часточки,
Все ще згадую твої ямочки...
Все ще згадую, усі пестощі,
Слова щирості, а не лестощі.
Загубилася та перлиночка,
Десь на дні морськім, мов піщиночка,
Віднайти її - все ще кропітко,
В скроні кров біжить все ще гомінко.
26
9
287
Мінор
Ти знаєш, що любила до нестями,
Ти знаєш, не оспіване словами,
Те почуття - не виміриш на грами,
Снувалось павутиннями між нами.
Самотність сіє смуток мов ріллею,
Та чи наспраді я була твоєю?
Журба завзято йде мóю землею,
З печалей виростила в два ряди алею.
Ти знаєш, більше не повірю знову,
Закінчилась ілюзій постанова,
І падаючи в яму оркестрóву,
Віолончель ламається на дрóва.
Завершилося все на лад мінорний,
На партитурі слід незмінно чорний,
Та образ в голові нерукотворний,
Залишить знак, незримий та потворний.
23
14
255
Вітраж
Ти знов лишив мене напризволяще,
Для чого ти існуєш? Скажи, нащо?
Ти вкотре розбиваєш моє серце,
І розійшлось воно на мілкі скельця.
Не думаєш, а дієш інстинктивно,
І вкотре мені стало дуже дивно,
Хіба ж не можна розказати просто?
Звідкіль брехні такої узялося?
Не хочу більше, вже мені достатньо,
Напевно, крапля ця була остання,
Ти зруйнував, що бýло, остаточно,
Не знати би тебе, навіть, заочно.
Чому я довіряла стільки часу?
Сліпа, не помічала того фарсу,
Тепер - давлюсь німою гіркотою,
Не маю тут розради і спокóю.
21
7
248
Химери
Хотілось би сховати погляд,
Або, дивитись в далечінь.
Безкрає море зовсім поряд,
Та на мені від скелі тінь.
Його солоні, чисті сльози
На гальці все наводять блиск,
І не псують шторми, чи грози,
Ціанового шовку лиск.
Манливі бірюзи простори,
Хоч очі ваблять - та дарма,
Там в глибині живуть потвори,
І час від часу вирина.
Вони ятрять, шматують душу,
Отрута сóчиться у кров,
Виходять із води на сушу,
У зітканий з пітьми альков.
Тоді, заволодіють серцем,
У розум впустять чорноту,
Від болю усе тіло рветься,
Їм - лиш би перейти межу.
Перемогти їх - надважливо,
Загнати на саміське дно,
Узявши смолоскип сміливо
Назавжди випалити зло.
18
14
414
Нас розділила тиша навпіл
Нас розділила тиша навпіл
Йдемо по різні стóрони
І тільки чутно звуки залпів,
І тільки крячуть вóрони.
У моїх грудях - твоє серце,
Твій біль - струмує скронями,
Чи відчуваєш ти ще все це?
Чи вкрив лице долонями?
Минуле ще над прірвою,
Замки на роті кодові,
В майбутнє щиро вірую,
Мовчатиму... Та що тобі?
В очах немає й крихти правди,
А в діях - іще більше фальшу,
Хіба не так завжди казав ти,
Узявши путь собі найдальшу?
Хоч розділила навпіл тиша,
Хоча ми - по різні сторони,
Тебе думками не полишу,
Лечу до тебе вороном.
8
2
259
Час
Куди стікає час?
У прірву, чи в нікуди?
Тікаючи від нас,
Тікаючи від люду.
Не наздогнать його,
Не втримати за руку,
І не пізнать тогó,
Складну оту науку.
А він біжить - чимдуж,
Й не порахуєш кроку,
І так все більше душ,
Не стріти цього року.
Та той же циферблат
Затертий, пожовтілий,
Неначе вправний кат,
Ковпак натягне білий.
Й невчасні всі слова,
Розвіються мов попіл,
І пам'ять забува,
Летять, мов сивий сокіл.
11
4
206
Нема настрою
Любити вже - нема настрою,
Розбите серце клеїш пластирем,
Ділити вже не треба нáтроє,
Душевним більш не будеш пастирем.
Жаліть не варто, за тим втраченим,
Ще стільки всього треба бачити,
І твій світ є більш збагаченим,
Настав вже час піти, пробачити.
І той етап вважай закінчений,
Не колихай тих мрій заквітчаних,
Поранений та не скалічений,
Лишилось двоє - не повінчаних.
Всі спогади - то за туманами,
Позбутись їх - тобі би радо би,
Та не споріднюйся з оманами,
А кинь у море з смутком кадоби.
14
12
295
Все потопало у весні
Все потопало у весні,
Хоча сади ще зовсім кволі,
Ростуть тюльпани ще поволі,
Й бузок ще у глибокім сні.
Вже спозаранку щебетання,
Коли ще сонце мружить очі,
І ввись прямує неохоче,
Оспівують шпаки світання.
В ріцí хвилюється вода,
Шумить старий рогіз торішній,
Чека на одяг він розкішний,
Весни вчувається ходá.
11
6
220
Весна
Не можу я надихатись весною,
Вона взяла за руку й повела,
По стежці, що сховалась під травою,
Де не ступала ще людська нога.
Вона вела, а я - я поспішала,
За нею слідом, швидко, крок у крок,
Бо щось нове для себе відкривала,
Хоча, насправді, досить загадок.
Зайшла у ліс, такий уже веселий,
Де сніг перетворився в потічок,
Де різне птаство, мов би каруселі,
Перегойдало кількасот гілок.
Де рудохвоста, ще знайшовши жолудь,
Метнулась вгору, на струнку сосну,
Уже від нині не страшний їй голод,
Природа прокидалася від сну...
Усе будилось, й крокус синьоокий,
Що вже простяг до сонця пелюстки,
Сьогодні - він ще зовсім одинокий,
А завтра - з'являться уже нові ростки.
Я милувалась. Ніжно пахла хвоя,
Повітрям тихо сутінки пливли,
І димом затягло далеко з поля,
Напевно треба вже й назад іти.
Багряне небо сонце проводжало,
Лелеки клекотіли десь неподалік,
Чомусь мені так ніяково стало,
Торкнувся смуток до моїх повік.
2021
14
7
294
Шукала
Знову погляд у нікýди...
Я шукала скрізь і всюди.
Не вдалось знайти ту пташку,
І на серденьку так важко...
Де ж ти, вірний мій сокóле?
Озирнулася довкола -
Розчинився вже твій слід,
Твій струмок пішов під лід.
І улюблений твій ліс
Вже поглинув стільки сліз...
Пережив він моє горе,
Що вмістилось би у море.
Знову - чашка зі смолою,
Переповнена тобою...
Погляд вже у далинý,
З терпким смáком полинý.
На галявини й долини,
Лік пішов вже на хвилини,
Їх осталось зовсім мало,
Час веде себе зухвало...
15
4
185
Ти втомився...
Ти втомився, я знаю, страшенно...
Б'є нещадно щоденна хандра,
Відпочинку чекаєш смиренно,
Світ вкриває твій темна чадра.
З тебе кожен бере собі нитку,
Не вертає нічого взамін,
А на згадку лишає відкритку,
"Всього кращого" - далі без змін.
І твій погляд блукає відчужено,
На обличчі - безсонні сліди,
Чи бадьоро це, чи тільки збудженно...
Кофеїн передвісник біди?
Все тримаєш в собі неоправдано,
Скільки ж в тебе терпіння тогó?
Скільки б болю тобі було завдано,
Ти завжди повертаєш добро...
11
4
228
Доля
Вже годі чекати подачок від долі,
Усе вже було, наситúлась, доволі.
Та знову жбурляє життя у болото,
Стираючи зайву з речей позолóту.
Даремно просити у неї спокою,
Знесе тебе з місця, затопить рікою,
Не встигнеш ще чисте ковтнути повітря -
У плоті стримить вже отруєне вістря.
Щоб далі боротись - напружуєш сили,
І те існування вже зовсім не миле,
Й мов промінь надія ясніє все більше...
Та краще - позаду, попереду - гірше.
Й коли б вже здавалось, нема порятунку,
Нап'єшся медового з вересу трунку.
Відчувши могутність, не скореність духу,
Знайдеш в собі віру минути розруху.
11
3
225
Я б хотіла знати...
Я б хотіла знати, чи ти теж на грані?
Чи щемить у грудях від байдужих слів?
Чи бува нестерпно кровоточать рани?
Чи встаєш з постелі від кошмарних снів?
Я б хотіла знати, що веде тобою?
Віра, справедливість, а чи може страх?
Чи, як я, так само, звик до того болю?
Що й сліду немає посмішки в устах.
Я б хотіла знати про твоє мовчання,
Ти ж ним забиваєш ще один гвіздок.
Чи ти виглядаєш віддано світання?
З голубом чекаєш хороших вістóк?
Я б хотіла знати... Збилась з пантелику,
Вихор затягає більшість із думок,
І тобі віддати б почуття велике,
За тобою завжди вирішальний крок...
13
6
277
З мережив світ
Наповзають хмари сонні,
Сонце стомлене бреде,
На сумному підвіконні,
Веретеном хтось пряде.
З дорогих шовкових ниток,
Постає з мережив світ,
Бачення когось відбиток,
І чиїхось мрій політ.
Видко там такі узори,
Трави, квіти, чи птахи,
Скраю місяць, вгорі - зорі,
Там он - санки й дітлахи.
Посріблилися доріжки,
Срібло те вже не в ціні,
Чи дістатись туди пішки?
Чи доплисти на човні?..
Та примеркло, стало сіро,
Й диво - майстер зник уже,
Звідкись чути голос ліри...
То - не рідне, а чуже.
10
0
261
Морозу немає
Морозу немає,
Та холод тримає.
І серце гаряче,
Остигло добряче.
Коріння в легенях,
Затиснуте в жменях,
Що важко вдихнути,
Тепла - і не чути...
А голос сипучий,
Нервово - скрипучий,
Всотався у шкіру,
Забувши про міру.
І очі засклéні,
Безумно - шалені,
Горять? Застигають...
Вмирають... Згасають...
11
2
241
Тримай
Тримай мене на відстані спокóю,
Тримай своєю сильною рукою,
Тримай... Та не дозволь пропасти,
Та вбережи, мене від всіх напастей.
Знаходься тут, а не десь там, далеко,
Вертайся з краю, того, що й лелека,
Ходи і дихай, хоч би й за спиною,
Те знатиму, що я мов за стіною.
Не відпускай, хоч маєш відпустити,
Я досі спрагла... Дай іще попити,
Не розірве ніхто вже той зв'язок,
Він мов канат, з десятку мотузóк.
Під поглядом ще трохи подрімаю...
Коли прокинусь, вже тоді спіймаю,
Він теплий, ніжний, в серце проникає,
Хвилює, вабить... Відповідь чекає.
10
4
260
Бажання...
Хочеться стати кимось для тебе...
І у обійми - шматок твого неба,
Часто, не можна, частіше - не треба,
Та хоч не надовго, на трішки, до себе...
Твоєї веселки сягнути б руками,
Куди не дістатися просто словами,
Та й вчинки всі зважують на міліграми...
Обличчя би вмити твоїми дощами.
Хочеться стати і хочеться бути,
Силу бажання, мабуть, не збагнути,
Дія його все ж сильніша отрути.
Хочеться... Віриться... Лиш би відчути...
8
1
319
Надворі досить шумно
Надворі досить шумно,
Бо ще день,
А серцю якось сумно,
Без пісень...
Душа чомусь тривожна,
Кожен раз,
Та хвилюватись можна,
Без образ...
Тепла завжди бракує,
Плине час,
Ніхто так не слідкує,
Окрім нас...
Надії б'ються марні,
Мов кришталь,
Ми іноді бездарні,
Та нажаль...
12
6
235
Заметіль
В повітрі в'ється заметіль,
Безкарно безлад там вчиняє,
Хто б попросив її звідтіль?
Чи хтось достатню силу має?
Позамітала всі стежки,
На гілочках - рядки з бурульок,
Нещасні,зморені пташки
В дахах шукають порятунок.
Вона ж їх їжу присипа,
І не пита чиєїсь згоди,
Пернатим без харчів - біда,
Нікого їй, нажаль, не шкода...
Ох, розходилась, розбрелась,
Вона - неначе королева,
В ошатну сукню одяглась,
Та погляд її лиш сталевий...
Такий - пощади ти не жди,
Бо замість серця - ледяниця,
Без співчуття вона завжди
Стирає посмішки на лицях...
9
2
211
Очі
Очі у тебе кольору кави,
Очі бездонні, гарячі на смак,
Чи то схвильовані, чи то цікаві,
Що в них заховано - знає не всяк...
Очі у тебе кольору ночі,
Щось втаємничене в їх глибині,
Та розгадає не кожен охочий,
Що ж там насправді в дзеркалах душі?..
10
4
225
Що ж я зробила тобі злого?..
Від того погляду важкого -
Робилося не по собі...
"Що ж я зробила тобі злого?
Що так завдячуєш мені?
Що ж я не так тобі сказала?
За що підвищуєш ти тон?
Чи я тобі життя зламала?
Чи вкоротила тобі сон?
Може занадто вимагала?
Чи ще обмежень додала?
Чи переслідувати стала?
Для тебе ким, скажи, була?.."
Вже розгубилася в здогадках...
Немає жодного ладУ,
У голові своїй порядку,
Усе ніяк не наведу...
9
10
310
Незнайомцю
Привіт, знайомий незнайомцю...
Де зник раптово, мов туман?
Чи ти побіг на зустріч сонцю?
Чи тебе звабив океан?
Чи десь слова ти мовиш стиха,
Слова - надійніші стріли,
Що подолають біду й лихо,
Що дають силу далі йти?
Може, зморився, зажурився,
І прагне дух спочинку твій?
Чи гостювавши, забарився,
Десь віднайшовши спокій свій?..
А може сон зловив в тенета,
Тримає і не відпуска?..
Уже й рядки шепочуть :"Де ти?.."
А ти все - десь... й не поспіша...
9
2
250
Сніг
Летить, кружляє, метушиться
Лягає кумельгом до ніг,
Танцює, падає, іскриться
Кумедний білолицій сніг.
Цілує лоб, і губи, й щоки,
І швидко тане на руках,
Й сніговики вже круглобокі,
Видніються у всіх дворах.
Швиденько одягнись тепленько,
Біжи на вулицю - пора,
Бо знаєш, вечір вже близенько,
Лови момент, поки зима...
10
5
267
Плакала
Сиділа просто плакала,
Тихенько сльози капали,
Стискало горло від жалю,
Бо ще люблю... чомусь люблю...
І від плачу тіло тремтіло,
У грудях серце тріпотіло,
Забутись голос не давав,
Що дзвінко у думках лунав.
Казав, що все переживу,
Забуду,з пам'яті зітру,
На все, про все, і ще є час,
Без перебільшень, й зайвих фраз.
Казав, про світло у кінці,
Казав - "синиця у руці",
І ще багато що казав,
Все заспокоював, втішав...
Та не витримує душа,
Бо спокою в неї нема.
Вже й сльози ллються, мов ріка,
Бо ще люблю, бо ще жива...
11
2
229
Уяви...
Уяви мою усмішку,
Уяви подушки й ліжко,
Намалюй...
Тими спраглими вустами,
Що молилися ночами,
Й зацілуй...
Уяви, як обіймаю,
Уяви, як пригортаю,
Не забудь...
Притягни до свого серця,
Бо між нами сотні герців,
Просто будь...
Ти у мене, я у тебе,
Що для щастя більше треба?
В тому суть...
6
2
292
Здавалось...
З тобою - змінювався світ,
З тобою - змінювалось все,
Здавалось, бачу небозвід
Через твоє стальне плече.
Здавалось - землю не черкала,
Десь там, в горах була душа,
Й так довго я на те чекала,
Й так довго я до того йшла.
Щоб жити так, як забажалось,
Не слухать докорів, пліток,
Щоб все омріяне збувалось,
Робити щоб за кроком крок...
Та що казати, загорілась...
Палала, ясно, мов зоря,
Та й думати вже не хотілось,
Була наївна, мов дитя.
Поіншало усе миттєво-
Сьогодні є - завтра нема,
Що вчора бУло не суттєво,
Вже зараз - мало не біда...
Усі печалі і тривоги,
Осталися лише мені,
Ти ж вибрав іншої дороги,
І легко так пішов по ній...
Здавалось й бачила багато,
Здавалось, що не здамся, ні,
Та хоч яка була б завзята,
То те лише здалось собі...
8
4
243
Тоді
Тоді, коли несеш, несеш щоденну варту,
Тобі тоді уже буває не до жарту.
Коли ти сам на сам із мужністю своєю,
Тоді сумуєш ти, за милої душею.
Її дівочий стан, тоненькі чорні брови,
Бентежать серце знов... згадалися розмови...
Майже дитячий сміх її луна дзвіночком,
Пригорнеш до грудей, що вишила сорочку.
Вона свою любов у хрестик вмалювала,
І віддала тобі, щоб оберегом стала.
А ти їй відповів, щораз відповідаєш,
Що в молитвах твоїх... від зла охороняєш.
Що в ній, і тільки в ній, свій спокій ти плекаєш,
Лише її одну так віддано кохаєш...
Тоді, коли несеш, несеш щоденну варту,
То вистачить снаги, в тобі достатньо гарту.
7
1
263
Зимою пахне
Гаряче капучино в руках вже остига,
Мов охра, листя дуба із крони опада,
А кетяги калини все тягнуть гілля вниз,
І видко шматок неба посивівший карниз.
Каштани зажурилися, скотилися до ніг,
Бо вже зимою пахне, бо скоро - перший сніг.
Давно вже відлетіли у вирій журавлі,
У висоті згубились самотні їх ключі.
Посріблена травиця від холоду тремтить,
Чи з'явиться ще сонце,чи гляне хоч на мить?..
7
0
260
Ще зовсім не пізно
Ще зовсім не пізно, та вже сутеніє,
Та й сонця сьогодні весь день не було,
Надворі все дужче тьмяніє й тьмяніє,
Здається, довкола все сном затягло...
Навколо все швидко якось посіріло,
І фарби осінні поблякли за мить,
Уже відцвіло, і уже облетіло,
Лише де - не - де, ще самшит майорить.
На гілці порожній гойдалася пташка,
І погляд цікавий в моє був вікно,
Не знаю,чи знайдеться їй ще комашка,
Чи в полі для неї ще буде зерно?
Вона, мов почула думки - й полетіла,
А я ще так довго дивилася вслід,
Як швидко тріпочуть ті крихітні крила,
Який же прекрасний пташиний політ.
10
3
268
Вільна
Туманний ранок зустріча похмуро,
Суворо кличе до буденних справ,
Й схиливши голову ідеш собі понуро,
Час не стоїть - вже й дні підрахував.
Немає неба - пелена суцільна,
І мов з бетону простяглась стіна,
Все думаєш, коли почуєш "вільна",
Та дорога для того є ціна...
10
4
262
Хоча би раз тобі наснилась
Чому ти не зустрів когось,
Хто би любив тебе безтями?
Чомусь-то не знайшовся хтось,
Хто б пестив ніжними руками?
Хто би ночами обіймав,
Хто б дарував щасливі ранки,
І хто би часто цілував,
Порушував твої мовчанки?..
Хто б розумів, тебе весь час,
Хто б розділяв твої тривоги ,
Щоби твій вогник не погас
Щоб ти не збився із дороги...
Чому ти не шукав когось,
Хто б вмів думки твої читати?
Чому, скажи, так повелось?
Чому повинен ти страждати?
Чому, скажи, не віднайшов
Ту половинку серцю свому?
Натомість - хтось п'є твою кров...
І ти дозволив бути тому...
А може... ти шукав... знайшов,
Та втримати - все ж не судилось,
Та де ж тепер ота любов?...
Хоча би раз тобі наснилась...
7
2
226
Не цікаво
"Хто? Коли? Кому? Навіщо?" -
Вже від фраз тих в вухах свище,
Всім завжди до когось діло -
Референдум правлять сміло.
Тут суди, й нотаріати:
"В когось лишні є витрати,
Хтось придбав нове авто..."
Вам хіба не все одно?
"Хтось зібрався мандрувати,
Комусь щастя не видАти..." -
Без кінця одне й теж саме,
Вже той дзвін під небесами...
Щось себе ніхто не бачить,
Чи то горе, чи удача,
На устах чужі лиш справи,
До своїх ж бо - не цікаво!
9
0
210
Сьогодні
Сьогодні ти був блиизько
І голос рідний твій
Звучав приємно низько,
Ти майже шепотів...
Сьогодні, майже поряд,
Тихенькою ходою,
Пробіг твій теплий погляд...
А сам ти - стороною.
Сьогодні ти втомився,
Втомився ще від вчора,
В думках своїх губився,
Скупою була мова...
Сьогодні був вразливим,
Таким, яким ніколи,
Таким сором'язливим,
Понівеченим болем...
Ти - сильний... і не просто
Життю тебе зламати,
Хоч ріже ножем гострим,
Й ночами не поспати...
Тобі б лиш трошки тиші,
Спокійної хвилинки,
Щоб світ тебе залишив
З собою наодинці...
7
2
241
А за вікном гарцює вітер
А за вікном гарцює вітер...
Ти знаєш, він же сльози витер,
Ти знаєш, він же заспокоїв,
Від того лиха, що ти скоїв...
Він обережним був, надійним,
Для мене став немов снодійним,
І таким рідним, як ніколи,
Вказав мені на видноколи.
Туди, за обрій, в далину,
Повіяв смуток в чужину,
Сказав, що так найкраще буде,
Що скоро, скоро все забуду.
Потрібно трохи ще терпіння,
Щоби розвити в собі вміння,
Не зупинятись на невдачі,
Позбутись комплексів дитячих.
Навчитись просто відпускати,
Глибоко в серці не тримати,
І йти у протилежний бік,
Із дня у день, із року в рік.
Щоб не згубити особистість,
Не втратити свою барвистість,
Щоби не впасти в монохром,
Щоб не віддячувати злом...
А за вікном той самий вітер
Складав слова із звичних літер,
Піду, позву його на чай,
А ти вже, мабуть, прощавай!
12
4
284
Чому?
Скажи, коли настане мить,
коли те все переболить?..
Коли уже настане час,
Й життя, там де немає нас?..
Коли минеться і мине,
Любов та що джерельцем б'є?..
Й коли той спокій вже прийде,
Коли страждання забере?..
Чому так довго не згаса,
Тоді запалена свіча?..
Чому не плавиться ще віск?
Чому вона мов обеліск?
Скажи, чому?.. І знов "чому"...
Вже більше я не обійму...
І слів потрібних не знайду...
А важко як... Чому? Чому?...
13
8
262
З чим каву п'єш?
З чим каву п'єш? Я з мріями...
З щоденними турботами,
Що буднями навіяні,
А деколи - з роботою.
Буває - від ненастрою,
Буває - від утоми,
Причини різні... Часто я
Ту каву п'ю не вдома.
Буває в чашку зазирну,
І диво візерунок
Затьмарить денця білизну,
Химерний той малюнок.
Буває, й душу зігріва,
І не в холодну пору,
Теплом за плечі обійма,
Й підносить настрій вгору.
12
7
229
Історії
А в усіх історії хоч різні - безликі,
Чи надто короткі,чи надто великі.
Всі вони просочені болем чи коханням,
Пошуками істини,чи поневірянням.
Каяттям, чи прощенням, чи і тим, і іншим,
І те усвідомлення на сповіді грішне.
У душі розтоптаній слід лиша чорнильний -
Не прості думки, тягар непосильний.
Як засохші квіти - дуже символічно,
Бо ставиш їх в вазу - думаєш навічно.
Та проходить час й змінюється все,
Що було твоє - вмить стає чуже...
Що було для тебе дороге, безцінне,
Залиша по сОбі тільки запах тлінний.
Осторонь стоїш, опустились руки,
Все ще із грудей чути серця стукіт...
10
1
241
