Між нами
Марік 01193
Між нами тягнеться спектр над морем чайок безмежних, несе буревісний перфектор сумління тріскучого вектор. ⠀ І страшно вдатись до горя між морем із йоду муляжів. І боязно бачити Іскру, де факти навиворіт з ранів. ⠀ Між нами, Вогнице, шахраї, вони вже стріляють пробійно, Медузи між нами у склянках, що тонуть глибинно й стабільно. ⠀ Ген окунь не з нашого моря, втікає зворотом Гольфстріма. медузи міазм герметичні, для нас преподобні критичні. ⠀ Між нами морським формаліном, тече нікотин з карамелю. І дезинтегруєм глибинно, фантазмом, ось так, феєрично. ⠀ А пікселі рухом незмоги, повіють у звук параної. Пахучі гвинти алгоритму, мережно підуть у тривогу. ⠀ Між нами куритиму трубку, із паром морського кордону. Між дружби заморського краю, З любовю водойми закону.
2021-08-29 21:28:29
2
0
Інші вірші поета
Кит Сонце-Іскра Іскринка Іскра
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Danny
@danny_o91s
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4666
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12161