Вірші
Вона сумна...
Вона сидить сумна на кухні,
В руці давно остиглий чай,
Погляд спрямований у невідомість,
А очі прозорі, як кришталь.
Ховає серце десь подалі,
Стосунки більше не її,
Любов приносить гірке розчарування
Та присмак сліз вже на язиці.
Душа покрилася рубцями,
Прошу, їх не зачіпай,
Хоч рани загоїлися після страждання,
Але їх все ж не зачіпай.
Не треба марну віру їй вселяти,
Вона давно вже не дівча
Та знає як повільно убиває
Надія у щасливе майбуття.
Сидить вона сумна, у шрамах
І чай вихолонув уже давно,
А разом з ним і віра у кохання
Та біль минув, як та любов.
3
0
198
Бабуся солдата
Надворі листя опадає,
Крізь шибку сонце заглядає,
Стоїть бабуся геть сумна,
На внука форму одягла.
Він юний воїн нашої країни,
Ще вчора бігав по селу,
Сьогодні - більше не дитина,
Солдата кличуть на війну.
Бабуся форму прасувала,
Гарячі сльози гордо витирала,
Збирала речі і молилась,
За внука та сміливих побратимів.
Бо бабця знає що таке війна
Вона сама її пережила,
Хай буде тиша у селі
Та мир панує на землі.
3
1
131
Народжені боротися
Страшні думки навіяні війною
Задушать всі надії на життя,
Не в змозі вільно дихати повітрям,
Повинні битися за тихе майбуття.
Кроваві терни приберегла жорстока доля
Та смерть іде за нами по п'ятам,
Ми молимося в небо Богу:
"Полиш життя своїм синам".
Свободу нашу виборюємо знову,
За неї полягло багато вже синів,
Бо ми ніколи не здаємося,
Ще з часів великих козаків.
Нехай нащадки подвиг пам'ятаюсь,
Нехай несуть цю славу крізь віки,
Як воїни країну захищали
Та бились за клаптик вільної землі.
7
0
262
Українська весна
Ступає по землі ошатна пані,
Одягнена в веселки кольори,
Волосся сяє сонячним промінням,
А очі мерехтять, як ті струмки.
Прикраси носить з квітів польових
І пахне духмяною травою,
Вона несе тепло у наш прекрасний світ,
Проганяючи зимовий холод.
Разом з нею квітнуть вишні,
Бджоли знову збираються у рій,
Пташки співають нам пісні веселі
І сонце променями шле привіт.
Весняні барви майорять полями,
Колосся зеленіє молоде,
Прекрасна, молодава пані,
Несе чарівність розфарбовуючи дні.
7
0
210
Без назви
Пройдусь місцями твоїх поцілунків,
Торкнусь тих місць де ніжно так кусав,
Згадаю мить тієї насолоди,
Щоб знов її так жадібно бажать.
Ти був моїм, увесь та без останку,
А я твоя - гаряча та крихка,
Ти пестив солодко, так лагідно і ніжно
Що я розтанула у тебе на губах.
6
2
147
Не бути мені знаменитою
Мені не стати другою Костенко,
Мої вірші занадто вже прості,
Десь треба риму підшукати ,
А там слова місцями поміняти.
Так, не філолог я, пробачте,
Пишу як надиктовує душа,
Ці правила про віршування
Для мене - марні намагання.
Я би хотіла збірку мати,
Щоб хтось читаючи вірші
Серед рядків моїх недбалих
Зміг рівновагу віднайти.
Аби душа чиясь розкрилась,
А ці рядки сльозами змили біль,
Хай читачів слова голублять
І жити стало легше їм.
7
0
182
Лист солдату
Солдате, я пишу до тебе,
Тобі кричить моя душа,
Ти - мужній син своєї України,
Ти - воїн правди і добра.
Несеш в собі високу гідність,
Стоїш за правду на війні,
Готовий вмерти за країну,
За мирне небо на землі.
Ти мій герой, солдате, чуєш?
Прошу, тримайся та живи,
Тебе чекатиму я вранці
Живим із поля бою навесні.
І зійде сонце, заспівають солов'ї,
Розквітне мати Україна,
Подякую, солдат, тобі
За мир на цій святій землі.
6
0
108
Життєві помилки
За життя ми скоїмо чимало помилок
Та потім будем сильно шкодувати,
Але нам треба навчитися з них виносити урок,
Щоб потім знов не наступити на ці граблі.
Буває, не вчасно можна зізнатись у коханні,
Або зізнатися не тим та потім жалкувати
І згодом зрозуміти що пройшло життя,
А ти не з тими поряд, що потрібно.
Ти можеш батькам не говорити про любов,
А потім стане пізно вже для цього,
Та кожен день себе карати за мовчання,
Коли треба кожен день про це кричати.
В житті не з тими можем ми дружити,
Ці люди будуть за спиною про тебе говорити,
А тих хто готовий з тобою пекло пережити,
Не можеш помітити ніяк.
Та треба всі помилки в житті прожити,
Щоб мудрості набратися тобі,
Тепер ти будеш знати як кого любити
Та не боятись про почуття уголос говорити.
©Гузєєва Ярина
10
0
273
