ذَاتـك
عاصفة هوجاءٌ وقلبٌ مثلها، عقلٌ حائر، خطواتٌ عرجاء، تعبِّر عن صراعات ذاتك، ما كانت الحياة سِوَىٰ طريقٍ أعوجٍ سار به الإنسان خاليَ الوِفاضِ، وكأنَّ الدنيا استهلكت جميع مشاعرك لتصبح فارغ الإحساسِ، فتبتسم لهذه وتلك تَكَلُّفَا، فاقدٌ لبريق عينيك، تملَّكَك الشحوب تَمَلُّكَا، ضاع صوتك، ضاع صداكَ، كما ضاعت ذاتك فيكَ..ثم تفتح عينيك على مصرعيهما لتقول.."أَمَا زال الوجودُ بي..؟ أم زال عنِّي وأطلق سَراحَ روحي وترك الجسد طليقَا!" وصفٌ بسيطٌ عنك، أعني عن ذاتك، ذلك الكائن المختبئ بدَاخِلِك..
2020-08-10 22:49:45
1
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3672
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13093