Щоб не плакать вона мовчала
Ти приречена до сміху,
А на тобі бринить печаль,
Ти не шукаєш вже утіху,
Тебе ще знищує кришталь.
Не бачать очі сірі будні,
Заховалось в душу сонце,
Пливуть по небу чорні дні,
Ти не впускаєш їх у віконце.
Я хочу так собі сказати,
Що просять люди замовчать,
Не буду ж я тепер шукати,
Що хочуть вони так заховать.
Так заховать, щоб я не знала,
Ті білі ночі й мальовничий сад,
Аби душа до землі припала,
Позбулось серце усіх вад.
І тисне так щось мою шию.
Леліють сльози мої очі.
Та я усмішкою усе прикрию,
Це все, що моє серце хоче.
2020-11-24 00:54:34
0
0