Віталій Босий
@citadel_martin
inst: citadel_martin
Блог Всі
End of Uranus
Особисте
3
76
Вечір, Гаваї і пустий сервак
Думки вголос
1
61
Післяобід
Особисте
1
72
Книги Всі
Вірші Всі
untitled
Нещодавно я бачив сон - Ти збираєш маки в саду, Місяць вийшов з-за хмар І обійняв тебе посеред вишень. Так дивно, та я зовсім тебе не знаю Щоб навіть дивитись на тебе.. А я стояв десь на стежці, Допалював залишок цигарки І ховав руки у кишені. Наче вже так було холодно і тривожно, Що і серце тремтіло. Я б назвався другом, Бо не порушив би цю тишу І залишив би все на своїх місцях Перед тим, як піти, Як би ти цього хотіла, Але ніколи в житті не сказала. А може я просто самозакоханий дурень І цього всього ніколи не було. На місці саду стара типографія, Ти за друкарською машинкою. Сонце сьогодні не обіймає твої руки Черговий лист, на кшталт твоїх поем Які я так хотів би побачити, Але ти нікому їх не довіриш, Тому вони стають ціннішими за золото. Недосказаність і тривожність, Як холодна війна - Пильнуєш горизонти, та на всяк випадок не торкаєшся зброї, І при цьому говориш собі, що все так, як має бути. Світло від цигарки збентежило тебе Та мені нічого від тебе не треба. Можливо це не закоханість і я не твій друг. Щось інше - що нікому не завдасть шкоди І при цьому залишить цей пейзаж, як приємний спогад Про те, що тебе хвилює, але не робить боляче. Пам'ятаю ти сказала, що твоя війна також триває І, здається, тоді я впізнав твоє обличчя. Серед крон дерев заснув місяць, Вишні хитались від вітру І маки шепотіли в високій траві Рядки з твоїх ніким небачених віршів, Що ти друкувала в туманний день Десь на околиці ранкового міста. І на всяк випадок попросила не відповідати на цей лист Ніколи.
2
0
117
Uranus-220Y5X26Z.. автобіографія
якби народився небесним тілом, мабуть я був би Ураном, чи його близьким супутником. прокидався б в абсолютній темряві, наче світла ніколи не існувало. коли я вперше відкрив очі то не міг повірити у всі кольори, які відкрив для себе вперше, але виявилось, що вони були не для мене. пізніше я з'ясував, як працює світ і обрав для себе лише один. й тепер несу його всередині себе, як нагадування про всю палітру. ти ніколи не зможеш розбачити те, що колись зустрів в своєму житті, чи забути ті слова, які почув вперше боячись таємничої невідомості. я колись також був допитливим малим, п'янів від кожного побаченого відтінку, біг з широко розкритими зіницями назустріч ранку, наче темряви не існувало. зараз ти роздивишся там моє крижане серце, що загубилось десь на рівнинах Арктики. жоден крейсер не міг дістатись до нього, а я не мав правильної частоти щоб просити про допомогу. знаєш, колись я дивився на старі фотографії й не міг повірити, що помилюсь в розрахунках і зверну не туди, що мої очі колись будуть червоними, а руки тремтітимуть з кожним ударом грому, коли я випускатиму дим із легень. та зараз я прийшов до інших чисел - близько 216 нижче нуля, й на горизонті майорить лише один колір. для того щоб іноді згадати про тепло, треба промерзати до глибини кісток. в мене завжди абсолютний нуль співчуття до туристів, які так романтизують холод, але ненавидять його всіма своїми клітинами. а пізніше потопають у полум'ї ночі, згораючи дотла. мабуть сьогодні ти не побачиш Урану серед зірок, бо не знайдеш часу, щоб забруднити одяг об траву. та ніч - єдиний друг, який завжди приходить вчасно і ніколи не задає зайвих питань. страждальний анонізм, руки тремтять, наче тремор - моє довше ім'я, очі закотились за орбіти моєї свідомості, може колись я востаннє побачив би зірки у першому й останньому пострілі рушниці, та тепер я залишусь тут назавжди, як неоцінена картина початківця, де після ночі приходить ранок.
2
0
121
Марко/Поло
Marco Ти завжди ідеально підбирав одяг Під блакить океану, чи танець папороті, На твоїй руці завжди знайоме татуювання і годинник З подряпинами на пожовклому склі, Який ідеально вписувався в твій настрій І під твою чергову історію з життя. Marco Пам'ятаю, колись ти сказав, що покохав, Витягуючи з кишені його фото, Але зізнався, що втомився від цього всього І хочеш сховатись подалі від всіх. Тому ми одразу зібрали речі у валізи І поїхали на край світу. Marco Ти обрав старе місто, десь на півдні Європи. Гостинні посмішки, один з багатьох сицилійських акцентів, Зустріли тебе, як рідного сина. На кожній стіні картини, скульптури у профіль. Мабуть щось із класики. Marco Я нерозбірливо бачу твоє волосся, Фарбоване у колір моря, Всупереч вечірньому сонцю і співу чайок І п'яний танок на терасі. Marco Мабуть в твоїх очах народжувався всесвіт, А в кожному подиху новий джаз. Думаю якби я тебе не знав, То точно б закохався з першого ж погляду. Marco Я пізно побачив хворобу в твоїх па І дивні пігулки, розсипані на білій ковдрі. Як ти здійснив свій останній рух - Жодного звуку не було чутно навколо. Marco Я не встиг підхопитись зі свого крісла, Як ти випустив келих і він розбився, Заявивши про себе, як останнє слово У шумі вечірніх вулиць, у твоїй останній історії. Marco Твої пасма підхопив італійський вітер І сховав ними твоє обличчя, твої блакитні очі, Напівоголене тіло у химерному положенні, Ледве прикрите сорочкою з папороттю. Старий годинник і татуювання, Кільце над вигинами губ, що вбирали останній ковток повітря І руки, що не встигли схопити з собою Вечірнє сонце, політ чайок і аромат апельсинів. Marco Ти найпрекрасніший з усіх картин, скульптур у профіль Нова класика, і ноти джазу в бурхливому місті, Келих терпкого вина на вечірній терасі Polo
1
0
79