Що таке війна
Коли шуміла річка біля хати, Коли квітуча розгулялася весна, Спитала юна донька у солдата-батька: "Тату, розкажи, а що таке війна?" "Війна – це коли гинуть люди, коли лунають залпи із вогнів, і ясно, що мир уже не скоро буде, і в гаї вже не чутно солов'їв. Війна – це час, коли вмирають діти, невинні, юні, як весни квітки. Коли над тілами своїх синів і дочок ридають матері немолоді. Війна – коли ти молодий, але вже сивий. Коли в окопах всі за одного. Коли ховаєш рано побратима, з яким ви разом в воду і в вогонь." Сказав він їй, сховавши сумні очі, із тих очей пробилася сльоза. Побачила журбу ту рідна донька, солдата-батька міцно обняла. "Не плач, мій тату, я насправді вірю, що буде мир, закінчиться війна. І замість злих ракет впаде із неба зірка, і спів пташиний в гаї залуна."
2022-11-15 09:17:17
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Микола Мотрюк
Дуже гарно... Я би написав: "Невинні, юні, як весняні квіти..."
Відповісти
2022-12-08 02:04:23
1
Irynka Ukrainka
@Микола Мотрюк Дуже дякую.
Відповісти
2023-01-12 21:09:41
1
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5675
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11518