СИЛА
Ізидора Пономар
Господь не сліпий, він все баче. Але всіх не спасти, це неможливо. Господь дасть можливість, спастись же треба буде самим. Тож чи вхватишся ти за цей шанс чи ні? Поміркуй добре! Візьми та справді старанно подумай. Від тебе залежить спастися чи занепасти. Не надійся на когось, в тебе є ти! Приходимо самі й мусимо самі ми йти... Тож подумай добре від кого ти ждеш допомоги, якщо там з тобою не буде нікого? Поміркуй на кого треба тобі надіятися, на кого-таки сподіватись? Кого треба з колін підіймать і не дати ще раз спіткнутись та впасти? Сила в тобі! Тож безглуздя нею взяти та не скористатись! 09.05.2024
2024-05-09 12:22:26
1
0
Інші вірші поета
Маріонетка Твоя собака ПЕРЛИНА Моя Весна
Інші поети
Eleanor Rigby
@ouvrir_son_coeur
NOURCHEN LEE
@_Nourchen
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5038
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11556