Люди

Katharina Sydoruk

Я дзвоню у твоє серце Невже воно не чує, як болить моє? Від нього лишиться лиш скельце, Якщо його хтось знову розіб'є. Об асфальт словами тяжкими. Невже так важко просто змовчати, А не ламати мене словами різкими? Давай добрий світ малювати? Де не буде бід і великої брехні, Де кожен підтримує, Де буде добре, наче в сні. Де щось нас всіх об'єднує. Чому в нас час є люди, Які маніпулюють, Вони не життєлюби, Вони усіх обманюють. Чому вони не знають, що таке провина? Чому ведуть себе неначе та скотина? Є люди, які не знають каяття, Та зовсім всерівно на інших почуття. Чому приходять лиш тоді, Коли їм щось потрібно? Вони, ще зовсім молоді, Але на тебе їм уже всерівно. Чому вони прагнуть над нами контролю? Забираючи нашу власну волю!! Чому вони такі жорстокі? Ведуть себе неначе ті убогі. Не хочу жити в такому світі, Де панують такі заповіти. Хочу жити, там де є добрі люди, Але не там, де ці самолюби!

2022-11-06 16:11:15

6

0

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2309

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11356