Люди
Я дзвоню у твоє серце Невже воно не чує, як болить моє? Від нього лишиться лиш скельце, Якщо його хтось знову розіб'є. Об асфальт словами тяжкими. Невже так важко просто змовчати, А не ламати мене словами різкими? Давай добрий світ малювати? Де не буде бід і великої брехні, Де кожен підтримує, Де буде добре, наче в сні. Де щось нас всіх об'єднує. Чому в нас час є люди, Які маніпулюють, Вони не життєлюби, Вони усіх обманюють. Чому вони не знають, що таке провина? Чому ведуть себе неначе та скотина? Є люди, які не знають каяття, Та зовсім всерівно на інших почуття. Чому приходять лиш тоді, Коли їм щось потрібно? Вони, ще зовсім молоді, Але на тебе їм уже всерівно. Чому вони прагнуть над нами контролю? Забираючи нашу власну волю!! Чому вони такі жорстокі? Ведуть себе неначе ті убогі. Не хочу жити в такому світі, Де панують такі заповіти. Хочу жити, там де є добрі люди, Але не там, де ці самолюби!
2022-11-06 16:11:15
6
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3276
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4781