Час
Хтось сказав, що час – цілющі ліки, панацея від всіх на світі бід. "Час – лікує", щоразу ви мені казали, а на справді він ще той убивця з вбивць. Він загоює тяжкі душевні рани – і ніби легшим робиться буття, та скільки душ згубило це безмірне Всесвіту дитя. І як же долі по хребту ламало, і крихти віри знищувало вщент – та цього було йому замало. Час – ненажера, хоча насправді він всього один момент. Скільки сердець було розбито часом – їх неможливо всі підрахувать. Це як безіменні воїни на полі битви, на полі битви, що зветься час. Він владарює в цьому світі, та поза цими межами – він раб. Це ваша справа підкоритися йому чи ні, та знайте: чи двадцять вам, чи дев'яносто – ви всеодно іще живі. Живі – боріться, нехай не зупиня вас час, бо немає горя гіршого у світі, ніж коли хтось скаже: "Вибачте, на жаль, ваш час вже згас".
2018-04-18 17:08:59
25
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
K L I F S
ну, так все задумано😅
Відповісти
2018-04-18 17:11:03
Подобається
Володимир Брама
Оригінально.
Відповісти
2024-05-20 05:11:04
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5702
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3971