Отрута

K L I F S

Припини. Ти постійно жалиш мене Отрутою на кінчику язика, Перетворюєш світ на безіменний І топиш його в океані без дна. Припини. Знову словами наповнюєш розум, І ними ж вбиваєш свідомість, А я всього лиш люблю твою прозу, Люблю в ній свою невагомість. Тому. Досить дусити повітря в кімнаті, Я і так задихнусь в самоті; Відкрий усе всередині нáвстіж, І не забудь відімкнути замок від душі.

2018-05-03 20:04:12

19

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

K L I F S

@Marina Parthenovith спасибі тобі 🌸

Відповісти

2018-05-03 20:08:34

1

Мальва Польова

Просто вау🤗💞

Відповісти

2018-05-03 20:28:27

1

K L I F S

@Мальва Польова 🌼😘

Відповісти

2018-05-03 20:29:04

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1641

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11351