C&N

K L I F S

Ти можеш кричати, зривати свій голос, Можеш плакати, надривати нутро, Можеш засіяти у душі своїй космос, І можеш забути усе, що раніше було. Ти можеш творити, як вмієш лиш ти, Можеш кохати, як навіжений, до болю, Можеш знову здатись, здатись без бою, І можеш піти звідси раз й назавжди. Ти можеш полетіти далеко й навічно, Можеш цвісти і любити усе навкруги, Можеш прожити свій вік так логічно, І можеш жити так, що позаздрять боги.

2018-05-01 14:23:12

38

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

K L I F S

@Mene.net дякую, мені дуже приємно🌸❤

Відповісти

2018-05-01 14:25:49

1

Химера Зеленоока

Круто! Влучно і надихаюче! 👏

Відповісти

2018-05-01 14:41:18

1

K L I F S

@Химера Зеленоока дякую-дякую 😘🌼

Відповісти

2018-05-01 14:42:02

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11487

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3984