бездарність
Меліса
(потік з потоками міцно сплівся сплетінням) позаздри мені, то неабияке вміння. дійти до вершини — моє особисте свавілля. гордиш мною? хіба це не є божевілля? я тебе не просила — тепер пожинаю безсилля. забуваєш про мене? внутрішнє над собою насилля... безліч разів пориватись кричати бездарно, що я тебе ненавиджу і все марно?.. а марити знаєш не припинила і все у сні, який забере ніч, на ранок сковзне тінню і скільки її не клич, не зви — не озветься. тобі добре, досита зараз п'ється? дощ лягає металевим прозорим лезом. укотре дивуюсь, що чує мої думки з пекла. це неабиякий кінець із драми п'єси, це моє життя до тебе, що ж welcome! припрошую сильно, якщо зможеш подужати дивитись в очі і далі мене паплюжити...
2021-05-15 18:31:39
4
0
Інші вірші поета
гори навіщо коли я йду до тебе
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2660
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5636