закинуті
(18+)
закодовані у свої власні безумством думки шукали абсцеси¹ серед останніх крайнощів, відкривали над головою з дірками зонти і вдихали кокаїн-сигарети мов прянощі... там ішли гордо, там падали прямо в багно, малювали пальцями на фіранках дивне кіно; споглядали зміни на вулицях сірих удень і гадали наївно про зникнення тих морфем² в пляшках з прозорою до гіркоти рідиною, яка стала їх спасінням, їх вибором-стороною. у чорних пальтах сховані заморожені руки, так, набридли брехливі одноразові трюки... забутими. ми завжди були ними забутими. під нашими ребрами впалі лежать круги. кордони їхніх пріоритетів існували розкутими, та ми ще вірим і все чекаєм, їх любі дітлахи... p.s. абсцес¹ — наповнена гноєм порожнина в м'яких тканинах тіла, що відокремлюється більш-менш розвиненою капсулою. морфема² — найменша частина слів, що має певне значення. членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем. вивченням морфем займається морфеміка.
2021-01-12 18:47:16
8
0
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4234
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11382