самостійні
самостійно впадемо — самостійно розіб’ємось, наплювавши на церебральні¹ принципи, наплювавши на картину закінчених «сімпсонів», і не на постійній основі вичавлені китиці. там крадемось, там вже, на жаль, крадені: мрії стали завісою перфоральної² впадини. ми розчеплені на атоми своїми ж вадами, а нам ще сміють в спину кричати «гадина»? колото люцифер заколить ранені патології, звиті нашою хворою підсвідомістю восени. наш поїзд давним-давно виїхав за межі колії і ми на мертвий бал потойбіччя запрошені. забудь про забутий ранок текстроверта³, він знайде жагу життя серед чорних літер. куди ми біжимо в темпі, давай відверто? на чергову роботу строчити чергові звіти? я втомилася від самостійності втомленої, ти — охоча до буденності-сім’ї-правильності, я ж — вітер тої самої лощини ще досі сонної, я змогла зламати кордони банальності. посилання на декламацію: https://www.instagram.com/tv/CJ0xa5IpU-H/?igshid=1q66po6ifyzsa церебральний¹ — те саме, що мозковий. перфоральний² від слова перфорація — порушення цілості стінки якого-небудь порожнистого органа (шлунка, кишечника і т. ін.). текстроверт³ — людина, якій легше розповісти про свої почуття в переписці, аніж в житті.
2021-01-09 12:54:42
7
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2370
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1673