самостійні
самостійно впадемо — самостійно розіб’ємось, наплювавши на церебральні¹ принципи, наплювавши на картину закінчених «сімпсонів», і не на постійній основі вичавлені китиці. там крадемось, там вже, на жаль, крадені: мрії стали завісою перфоральної² впадини. ми розчеплені на атоми своїми ж вадами, а нам ще сміють в спину кричати «гадина»? колото люцифер заколить ранені патології, звиті нашою хворою підсвідомістю восени. наш поїзд давним-давно виїхав за межі колії і ми на мертвий бал потойбіччя запрошені. забудь про забутий ранок текстроверта³, він знайде жагу життя серед чорних літер. куди ми біжимо в темпі, давай відверто? на чергову роботу строчити чергові звіти? я втомилася від самостійності втомленої, ти — охоча до буденності-сім’ї-правильності, я ж — вітер тої самої лощини ще досі сонної, я змогла зламати кордони банальності. посилання на декламацію: https://www.instagram.com/tv/CJ0xa5IpU-H/?igshid=1q66po6ifyzsa церебральний¹ — те саме, що мозковий. перфоральний² від слова перфорація — порушення цілості стінки якого-небудь порожнистого органа (шлунка, кишечника і т. ін.). текстроверт³ — людина, якій легше розповісти про свої почуття в переписці, аніж в житті.
2021-01-09 12:54:42
7
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3127
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3790