У теплі твоїх рук
(18+)
У теплі твоїх рук, Відчувається спокій, Наче перед каміном, В день дощовий. У теплі твоїх рук, Відчувається жар твого серця, Наче полум'я сонця, В день зимовий. У теплі твоїх рук, Я таю як лід, Наче вершкове морозиво, У спекотний день літа. У теплі твоїх рук, Моя крига розтала, І щезла назавжди. Тож не можу я більше, Поруч бути з тобою. Не можу я більше, Відчувати жар твоїх рук. Відпусти і забуть, Про мене таку одиноку. Не можу я більше, Бути з тобою одна, У твоєму полоні. Хочу я бути холодна, Як лід і скрижаль, У зимову стужу. Хочу я бути холодна, Бо родилась зимою, В лютий місяць цієї пори. Тож прощай і прости, Я втікаю від тебе, Всвою рідну стихію, В морози і сніги. Там я буду сама, Може щаслива, А може сумна. Там я буду собою, Може нормальна, А може вар'ятська. Та мені все одно, Буде там на краю, Всього білого світу. Та мені вже всерівно, Буде там за триморем, Всього білого світу. Там я буду і хочу, Бути лиш тільки сама.
2021-09-22 10:56:27
3
0
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3792
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12398