Блог
Всі
Думки вголос, Цікаве
Когда закончатся рифмы к словам
И ты поймёшь, что лицо твоё пластик,
Не приходи ко мне. Знаешь, я сам
В себе потерян и болен отчасти.
9
324
.
Думки вголос, Цікаве
Мир мой похож на потухший вулкан, где каждый выдох повод
К черту послать ту костлявую длань, что через раз сквернословя,
Липкими пальцами лезет поддых, шепчет о вечном. Снова
Я убеждаюсь, что в ликах святых нет ничего святого.
6
233
.
Новини, Думки вголос, Цікаве
Губы твои запомнят каждый, режущий взгляд, изгиб.
Быть наполненным. Быть неполным. Шах и мат. Ты внизу. Убит.
Но не едким, колючим жалом, а глазами, что как кисель
Растворяют тоску и жалость, заставляя слетать с петель.
Вынуждают считать на пальцах сколько будет ещё тянуть твои нервы канвой на пяльца и крестом вышивать свой путь.
Сколько стоит кусочек жизни, чтоб без ткани и всех прикрас?
Два рубля, а на сдачу сыплет по отрывку из слов, смеясь:
"Посмотри же, какая мелочь!" Но ты слышишь лишь тихий звон.
Там, где раньше смеялось, пелось — день, что будет опять рождён.
Оставайся пятном на кухнях, улыбайся до стона жил.
Только помним: сознание тухнет, когда пару часов пробил
Циферблат на настенных полках. И тогда наступает час
Умирать, чтобы утром, звонко, вновь родится с судьбой мирясь.
6
122
Книги
Всі
Вірші
Всі
.
Я готовий розбитися, стрибнути у вогонь, розібрати підлогу в пошуках тих долонь,
Що сплітають у грудях сонячний оксамит. Пролетіти над містом яке ще міцніше спить, ніж коли колискові лунають із вуст в уста. Най для мене вона буде стримана та проста. Найтепліша. Найкраща. Наче грудневий сніг. Я торкаюся стелі, яку від дощів зберіг. Знов рахую слова, підбираючи щось нове. Поки зліва щось б'ється, біситься та живе, згоден наче сліпий пробиратися через дзвін. Щоб побачити очі, роздивитись зі всіх сторін.
Божевільний фанатик, закоханий без жалю, я хапатиму хмари, фарбами їх заллю, лиш для тої, що зранку так неспокійно спить, загорнувшись у ковдру, смакуючи кожну мить.
Бо якщо є життя то, напевно, вона його спів та сенс. Я готовий сплітати долоні, губитись десь, де розтрощені вікна та білий сніг. Лиш коли вона поруч, впевнений — переміг.
4
3
343
.
Я цілований болем. Зламаний без жалю. Знов розп'ятий лежу серед сотень собі подібних.
Розкажи мені, чуєш, що знов не так? Молю. Поки світ ще не встиг розірватись. Хибно
Співчувати до ляскоту у руках, переносити осінь як щось непритомно світле.
Тільки дуже сміливі тримають небесний дах, інші падають вниз наче кулі, що ранять дрібно.
Тільки варті життя розуміють що хоче смерть, коли крутить на пальцях натільний хрестик.
Серед темних домівок розтрощених нею вщент, моє серцебиття неодмінно пестить
Чийсь не звикший до тиші юнацький слух. Чиїсь стомлені очі, що місяць без сну та віри.
Якщо десь є початок то, впевнений, я знайдусь серед вбитих пітьмою, нікчемних лірик.
3
0
272
...
Я закоханий в кожну мить твоїх теплих, спокійних мелодій. Розумію що, вочевидь, місце сили десь тут. На підлозі
Біля зламаних квітів дощу та шматочків пустих філіжанок, я знайду свою ніжність. Свою? Знов чекатиму того стану, коли в небі забракне зірок. Може людям набридла вічність?
А твій голос, немовби, замовк, хоча був в голові. Вже тричі
Намагався знайти його десь серед, трощених сенсом, ребер. Але ліки для хворих сердець мені випишуть лиш при потребі.
Мене вивернуть, розіб'ють, нагадають за кожен постріл, що здійснив без причин. Бруд! Твої очі без слів.Так гостро
Ріжуть квіти сакральний сенс. Знов поклич мене тихо, всує.
Ти сидиш десь між ребер. Десь. І таке в нас, нажаль, не лікують.
6
2
227
