На злобу дня (саркастичний)
Лео Лея
(18+)
Хто чим багатий - тим з іншими ділиться. Хтось убивати радісно "милиться", Інший - клясти, а хтось - помагати, Різних на світі в нас друзів багато. В кого що в надлишку - треба віддати, (Так чомусь звикли сусіди вважати). В нас - урожай, добрі землі і хАти. А ось в сусіда ракет забагато, Танків і дронів, ох, щедра душа, Все нам кидає, собі - "ні шиша". Дай Боже вам, щедрі люди, в стократ, Всього, чим ділитесь з нами щоднини. І не кажіть, що ви родич чи брат, Бачимо вашу "любов" щохвилини.
2022-10-11 06:27:13
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
Дякую) піддістало вже
Відповісти
2022-10-11 06:32:58
Подобається
Юлія Богута
В мене болячок багато, можу поділитись з ними.
Відповісти
2022-10-11 06:36:18
1
Лео Лея
@Юлія Богута Хай забирають, щоб їм...
Відповісти
2022-10-11 06:36:39
1
Інші вірші поета
Моє серце - то океан Алегоричний Віршований каламбур... Тобі...
Інші поети
Lynn
@Wolf_lynn1243_
Eiffel
@Miss_Eiffel
Marry Dead
@marry_dead
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4417
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11551