Ти - фурія екстриму

Лео Лея

Життя таке бентежне, життя таке тривожне. Ти знов необережно все робиш "що не можна" . Людську ламаєш думку і вщент стереотипи, Не мають порятунку, хто мислить однотипно. Горять орієнтири, запалені спонтанно, Від реплік (як сокири) знов щепки б'ють фонтаном. Ти мислиш нестандартно, проходиш ураганом Усе, що зветься "стартом", катком й монтажним краном. Збиваєш нові фішки, сітки і огорожі, Вогні сигнальні (трішки) - підсвітка на дорозі. Ти - фурія екстриму, на голову бездашна... Нажаль, не можеш "з кимось", лише сама - безстрашна.

2022-01-19 12:17:56

9

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Есмеральда Еверфрі

Ти пишеш немов про мене тут кожним рядком і словом, Неначе зуміла вжитись у мій хаотичний світ. Найкраще про нас напишуть не ті, що тримались поряд, А ті, що пройшли у ногу хоч пару десятків ліг.

Відповісти

2022-01-19 22:39:15

1

Лео Лея

@Есмеральда Еверфрі Слова твої - щира правда, та й поруч хто - теж "у ділі", Сьогодні, а, може, й завтра усе смакуватиме сам. Бо, навіть, якщо лиш краплю наблизиться, то на тілі Своєму відчує (раптом), як ниє найменший шрам Від наших активних практик, щоденних і щохвилинних (зазвичай, словесний дротик лишає свій слід полинний)... Ти зрозумієш цей каламбур😉

Відповісти

2022-01-21 19:09:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

26

4845

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

1387