Затихло все...
Лео Лея
Затихло все... Ба, ні... Усе кричить: Октава, дві, всі вісім ріжуть вуха. І кожен звук, немов стріла, стирчить В моєму серці й спричиняє муку. Затихло все... Лиш свище ятаган, Окреслюючи смертне видноколо. Безкрайній степ, запряжений в аркан, Від ран спливає не за протоколом. Затихло все... Навмисне небеса Заплакано ховаються в хмарини. А вітер, мов скажений, десь гаса, Відзначивши життєві роковини. Затихло все... Лиш думка б'є набат, Розмахуючи давнім коромислом. Все заніміло. Не життя - субстрат - Поміж землею й небом вмить зависло.
2021-10-21 04:58:21
15
19
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (19)
Лео Лея
@Nadine Tikhonovitch Дякую) дуже приємно 🥰
Відповісти
2022-10-06 16:13:33
1
Лео Лея
@Юлія Богута Дякую) для мене отримати такий коментар від одного з моїх улюблених авторів - найкраща нагорода ☺️💖
Відповісти
2022-10-06 16:16:37
Подобається
Лео Лея
Дякую за таку високу оцінку моєї творчості🥰
Відповісти
2022-10-07 03:12:04
Подобається
Інші вірші поета
Кривавий бал "На відмову"... Заповітне побажання Глибокі шрами
Інші поети
Prys Nikоlay
@Kanibalus
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10254
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12150