Не можу...

Лео Лея

Я не можу уже не писати, Хоч мовчати бажання ще є. Але варто лиш слово сказати, Й зупинитись уже не дає Думка з ритмом і римою разом. Як же хочеться десь залягти, Щоби так, як колись, щоб відразу Сном забутись, злетіти, змогти Прочитати-продумати різні, Не моєю рукою рядки Понаписувані. Щоб капризні Букви, знаки, малюнки, картки Не мозолили розум щоночі, Не ховалися в крапках, тире, Не ставали мені перед очі Порозписуваними Даре... Я ще хочу тихенько мовчати. Та не взмозі стулити уста. Скоро знов доведеться кричати... Особливо, як думка пуста...

2021-09-10 20:10:55

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Дякую)

Відповісти

2021-09-11 10:39:16

Подобається

Інші вірші поета

Осінній подих Ти - особлива (подрузі) І оживають знову... Думки, як вітер

Інші поети

MaggieB

@MaggieB

Ада

@Ada_SenGermen

Julian de Sousa

@juliandesousa

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

3961

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12213