Стазис
Лео Лея
Вірші не пишуться, і рима не іде. Пустельний вітер звіяв рештки слів. Лиш коми й крапки видно де-не-де, Що зачепились за кути листків. У ритмі серця стукає перо, Його тримаю у тремтких руках. Словесна нитка заплелась тавром, Що випалене на пустих рядках. Думки біліють, ніби мертвий сон Скував усе. І вже не ворухнутись. Душа і розум б'ються в унісон, Коли там порожньо... Так хочеться проснутись...
2021-08-01 06:22:36
13
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Лео Лея
@Павел Урбан Спасибо за такой развёрнутый комментарий. Приятно, что можешь, хоть и немного, но читать на украинском, потому что перевод, который (бывает) делаю, не всегда передаёт точно то, что выражаю в оригинале. Приятно, что понравился стих☺️
Відповісти
2021-08-01 16:11:35
1
Павел Урбан
@Лео Лея к сожалению, в этом и минус такого рода работы, как художественный перевод. Но от этого возникают и различные вариации прочтения на других языках. И тем интереснее за этим наблюдать)
Відповісти
2021-08-01 16:13:18
1
Лео Лея
@Павел Урбан Это правда. Сама иногда этому удивляюсь)
Відповісти
2021-08-01 16:15:25
1
Інші вірші поета
Як легко... Дуже вдало Без меж Спогад
Інші поети
Yoongaboonga 7u7
@aesthetic_army
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2748
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12324