Вже давно...
Лео Лея
Вже давно я не вірю в казку (так, казок було надто багато), Краще взяти у руки праску і зім'яте життя прасувати. Вже давно не чекаю мрію (її легше самій створити), Але маю на те надію, що зумію й без неї прожити. Вже давно залишила кредо, що від мене щось вимагало, Часто дуже я просто - "недо-", що багато в житті програвало. Вже давно, та й недавно також, перестала багато хотіти Від життя, що зім'ятий аркуш, який прагне все ще злетіти...
2021-09-18 08:07:54
9
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Павел Урбан
@Лео Лея а я иначе не умею)
Відповісти
2021-09-18 14:17:49
1
Лео Лея
@Павел Урбан В этом мы с тобою схожи, но мне ещё предстоит научиться высказывать моё впечатление)
Відповісти
2021-09-18 14:20:45
1
Лео Лея
☺️
Відповісти
2023-01-01 22:08:44
Подобається
Інші вірші поета
Алегоричний І оживають знову... Ти - особлива (подрузі) Осінній подих
Інші поети
Mary Light
@Maria12
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14137
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208