ЧОМУ НА ТЕМРЯВУ НІЧНОГО НЕБА ЗЛІТАЮТЬСЯ ЗОРІ?
На темряву нічного неба злітаються зорі,
Світлячками здіймаються вгору, прозорі.
До павутиння темно-синього линуть,
До коротких миттєй німої вічності плинуть
Рибами золотими. Летять жар-птицями,
Жевріють вогняними жарицями,
Бажаючи втопитися в імлистому озері неба. Чому?
Бо хочуть здригнути неба тонку струну…
Ловить їх та оплітає воно, безжалісне, як павук,
Та перед смертю із зоряних вуст зривається звук
Тихий, ніжний, повний любові
Як ті мамині колискові…
Зорі співають дифірамби прохолодному небу
І сяють, сяють крапельками розлитого меду
Перед тим, як зникнути на темному полотні,
Перед тим, як забутися у вічному сні.
Зотліти. У днів швидкоплинні щезнути навіки,
Розтанути, наче цукор у кавових ріках
Загинути в обіймах нічного неба сильних, тісних,
Але лише затишок відчувати, тонучи в них.
Світлосяйні кохаються з небом зорі,
Мліючи від чистої й ніжної до нього любові.
І заради цієї нетривкої – до наступного ранку – млості,
Схиляють зорі голови, складають свої кості.
28/02/2021
2021-08-14 06:09:56
6
3